823/2564/15 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб власників транспортних засобів - 08.11.2018 Прийняття

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №14434-17 від 19.06.2015, яким йому визначено суму податкового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на безпідставність визначення ДПІ транспортного податку за 2015 рік, оскільки належний йому автомобіль 2010 року випуску, тому в 2015 році вже не був об'єктом оподаткування, й на те, що закони не мають зворотної дії у часі.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.09.2015 (суддя Рідзель О.А.) позов задоволено: визнано протиправним і скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, стягнуто з ДПІ на користь позивача судовий збір у розмірі 182,70 гривень.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль позивача старше п'яти років, враховуючи дату його випуску, тому не є об'єктом оподаткування.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.09.2015 скасовано, прийнято нову постанову про відмову в позові.

Відмовляючи у позові, суд зазначив, що належний позивачу автомобіль Nissan Murano випущено у 2010 році та вперше поставлено на облік в органах Державтоінспекції 30.12.2010. Таким чином, саме із зазначеної дати обчислюється строк використання зазначеного автомобіля, оскільки відповідно до пп. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 ПК України транспортні засоби, що використовувалися, - це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби. Тобто, станом на день прийняття спірного рішення автомобіль позивача використовувався протягом 4 років 6 місяців, тому був об'єктом оподаткування в розумінні пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України. Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та припустився помилки, вдавшись до аналізу пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України, яким встановлено, що базовий податковий (звітний) період для транспортного податку дорівнює календарному року. Але наведена норма визначає період для обчислення та сплати суми податку і не регулює питання визначення строку використання транспортного засобу.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.09.2015 залишити без змін.

14.03.2016 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

20.02.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) (в редакції, що діє з 15.12.2017).

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами згідно з п. 1 ч. 1 ст. 345 КАС України.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст. 341 КАС України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що доводи касаційної скарги спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є власником транспортного засобу Nissan Murano, 2010 року випуску, з об'ємом двигуна 3498 куб. см, дата реєстрації - 21.08.2012, реєстраційний номер НОМЕР_1.

19.06.2015 ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 14434-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання із сплати транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 гривень.

Суд апеляційної інстанції зазначив у своєму рішенні про наявність підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання у вигляді транспортного податку - 4 роки 6 місяців використання транспортного засобу та 3498 куб. см об'єму циліндрів двигуна.

Однак колегія суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується з таким висновком суду, враховуючи наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014 (71-19) , яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, станом на 11.06.2015), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до п. 267.4 ст. 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

У свою чергу, порядок обчислення та сплати податку визначено положеннями пункту 267.6 статті 267 ПК України, підпунктом 267.6.1 якого передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Так, згідно з підпунктом 267.6.2 цього пункту, податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Згідно з пп. 267.5.1. п.267.5 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України, в редакції Закону №71-VIII (71-19) , місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII (71-19) набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Плановим, відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII (71-19) , а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII (71-19) , в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII (71-19) рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України, юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, а відтак підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році, законодавець обмежив дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

У такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів зазначає, що у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що, згідно з пп. 267.5.1. п.267.5 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів. Річний обсяг повинен обчислюватися за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців за вибором податкового органу.

Як зазначалося вище, автомобіль позивача марки Nissan Murano, 2010 року випуску, з об'ємом двигуна 3498 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_1, виготовлено у 2010 році, за позивачем зареєстровано 21.08.2012, а об'єктом оподаткування, згідно зі ст. 267 ПК України, є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років. Тому враховуючи, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, Верховний Суд вважає, що у 2015 році автомобіль позивача вже не є об'єктом оподаткування, відповідно до ст. 267 ПК України, оскільки рахуються календарні роки з 01.01.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2011 по 31.12.2011, з 01.01.2012 по 31.12.2012, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону, зазначене є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 352 КАС України.