Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін: не з'явились;

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.02.2009 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватіка" порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехмет інвест" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду м. Києва від 11.02.2009 (суддя Хоменко М.Г.) визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Агротехмет інвест", відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, якого зобов'язано за результатами роботи подати суду звіт та ліквідаційний баланс, подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання боржника банкрутом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.04.2009 (суддя Хоменко М.Г.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс. Ліквідовано банкрута - ТОВ "Агротехмет інвест" як юридичну особу. Зобов'язано Державного реєстратора за місцезнаходженням банкрута внести запис до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехмет інвест". Провадження у справі припинено.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, яка просить постанову від 11.02.2009 та ухвалу від 22.04.2009 господарського суду м. Києва скасувати, провадження у справі припинити. В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 7, 14, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Відповідно до ст. 107 ГПК України право касаційного оскарження надано, зокрема, особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон) передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника (ч.1 ст.23 Закону).

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі порушено за заявою ТОВ "Ватіка". Заява мотивована неспроможністю боржника погасити заборгованість за договором купівлі-продажу від 04.02.2008 у розмірі 136440,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ВН-00118 від 04.02.2008, актом звірки взаєморозрахунків та визнаною боржником претензією (а.с. 22-27).

На підтвердження факту відсутності боржника та його керівних органів за юридичною адресою: м. Київ, вул. Ванди Василевської, 18, ініціюючий кредитор посилається на акти про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням від 20.10.2008, від 05.11.2008, складені директором ініціюючого кредитора та представником орендодавця (а.с. 20-21).

Місцевий господарський суд, визнаючи боржника –ТОВ "Агротехмет інвест" банкрутом з урахуванням особливостей, визначених ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", виходив з того, що заявлені ініціюючим кредитором вимоги документально підтверджуються і визнаються судом обґрунтованими. У матеріалах справи знаходяться докази відсутності боржника, які надані заявником.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд м. Києва при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом належним чином не перевірив належність доказів безспірності вимог до боржника, відсутності боржника за місцезнаходженням, які відповідно до ст. 52 Закону є підставою для порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон (755-15) також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (п.7 ст.19 Закону).

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.01.2009 містить запис про місцезнаходження ТОВ "Агротехмет інвест": м. Київ, вул. Ванди Василевської, буд. 18, та не містить запису щодо незнаходження боржника за його місцезнаходженням (а.с. 15).

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що вищевказані норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" (755-15) передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Надані ініціюючим кредитором акти про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням від 20.10.2008, від 05.11.2008, складені директором ініціюючого кредитора та представником орендодавця (а.с. 20-21) не можуть бути належним доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім того, ч. 3 ст. 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

Застосовуючи зазначені положення Закону (755-15) , слід виходити із системного аналізу норм Закону (755-15) , зокрема положень ст. 1, якими дано визначення поняття "безспірні вимоги кредиторів". Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1 Закону).

Таким чином, за Законом (755-15) вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

Перелік цих документів міститься в п. 8 ст. 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу згідно видаткової накладної № ВН-00118 від 04.02.2008, акту звірки взаєморозрахунків та визнаною боржником претензією (а.с. 26-27).

За змістом поданих матеріалів вбачається, що заявник до державної виконавчої служби з заявою про порушення виконавчого провадження за визнаною претензією не звертався. Доказів подання грошових вимог, підтверджених виконавчими документами для порушення провадження у справі суду не надав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що визнана у встановленому порядку претензія виключена з переліку документів за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень, який набрав чинності з 14.04.2006. Отже, з дати набрання чинності названим законом претензія до боржника та її визнання боржником не приймаються органами ДВС як виконавчі документи.

Відтак, колегія суддів зазначає, що суд не дослідивши обставин безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, належності доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження, подання (неподання) до органів державної податкової служби податкових декларацій, дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника –Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехмет інвест" банкрутом в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою суду від 22.04.2009 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, юридичну особу боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 (v0011700-76) ).

Оскільки, підставою проведення ліквідаційної процедури у справі №15/51-б про банкрутство боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехмет інвест" є постанова про відкриття ліквідаційної процедури від 11.02.2009, яка підлягає скасуванню, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про безпідставне проведення ліквідаційної процедури боржника та незаконність винесення ухвали, яка підсумовує хід ліквідаційної процедури.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва задовольнити частково.

Постанову від 11.02.2009 та ухвалу від 22.04.2009 господарського суду м.Києва у справі № 15/51-б скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду м. Києва.