18/293 Про стягнення заборгованості за прострочення грошового зобов’язання за договором підряду - 09.07.2009 Прийняття

У вересні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Елетер" звернулось до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" про стягнення 7 334,82 грн. трьох відсотків річних, 31 121,24 грн. інфляційних втрат та 2 222,64 грн. пені, загалом –40 678,7 грн. заборгованості за прострочення грошового зобов’язання за договором підряду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 року, позов задоволено у повному обсязі, з огляду на те, що ст. 551, п.2 ст. 625 ЦК України зобов’язують боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання сплатити пеню, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 1 218 грн. пені, 10382,8 грн. інфляційних та 2 648 грн. трьох відсотків річних.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме, не враховано положення ст.ст. 257, 258 Цивільного Кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України та не застосовано наслідки пропуску позивачем загального та спеціального строку позовної давності для звернення з відповідними вимогами, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.05.2001 року позивач (субпідрядчик) та відповідач (генпідрядчик) уклали договір підряду № 137.05.01-ЕЛ, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов’язання провести за дорученням відповідача комплектацію та виконати комплекс спеціальних будівельно-монтажних робіт по антикриговій системі виходів з підземного простору на об'єкті - реконструкція транспортної розв'язки на Севастопольській площі у м. Києві.

Розділом 3 договору погоджено, що вартість будівельно-монтажних робіт в договірних цінах, що доручені для виконання позивачеві, складає загалом 158 271 грн. До початку робіт генпідрядчик перераховує субпідрядчику аванс на закупівлю матеріалів в сумі 30% від передбачаємого середньомісячного виконання при наявності коштів, отриманих від замовника. Крім того, п. 3.7 договору сторони домовились, що позивач перераховує відповідачу 2% від обсягу договірної ціни за генпідрядні послуги.

Протягом 2001 року на виконання умов вищезазначеного договору позивач виконав роботи на загальну суму 150 799, 4 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи трьома актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в за липень, серпень та листопад 2001 року.

Відтак, відрахувавши від зазначеної суми 2%, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу 147 783,42 грн. (150 799,40 грн. - 3 015,98 грн.).

Проте, відповідач на протязі 2001-2007 року свої обов'язки з оплати виконаних робіт виконав неналежним чином, перерахував грошові кошти з порушенням обумовленого договором терміну для розрахунків за підписаними актами приймання-передачі виконаних робіт, добровільно сплатив лише 120000 грн., що підтверджується наявними серед матеріалів справи платіжними дорученнями, при цьому, несплачена решта заборгованості у сумі 27783,42 грн. стягнута з відповідача на підставі рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2007 року у справі №1/163.

Враховуючи, що відповідач повністю погасив наявну заборгованість лише 25.12.2007 року, тобто, із значним простроченням оплати, господарські суди дійшли висновку, щодо застосування до відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" наслідків неналежного виконання договірних зобов'язань, передбачених розділом 5 договору і ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання відповідно до ст. 223 ГК України застосовуються загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України (435-15) , якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Статтею 76 ЦК УРСР визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) встановлено, що правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У розумінні ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тривалість загальної позовної давності складає три роки, а відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) цей термін обмежено в один рік (ст. 257, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається зі змісту п.п. 3.2, 3.5 договору у редакції протоколу розбіжностей, сторонами погоджено щомісячний порядок розрахунків шляхом перерахування авансу, сума якого визначається з урахуванням очікуваної вартості робіт у відповідному місяці. Остаточні розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі поданих субпідрядчиком та підписаних генпідрядчиком актів Ф-3 (Ф-2В) з уточненими фактичними витратами до 28-го числа поточного місяця. Акти, які представлені субпідрядчиком пізніше даного строку, приймаються генпідрядчиком для проведення розрахунків у наступному місяці.

Враховуючи встановлений договором місячний строк виконання зобов’язання по сплаті вартості виконаних робіт, перебіг строку позовної давності для звернення з позовними вимогами про застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов’язання по сплаті кожного з пред’явлених актів виконаних робіт починається від наступного дня після спливу місячного строку, встановленого договором для оплати і спливає через три роки –для вимог про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, через рік –для вимог про стягнення пені.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Розглядаючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції визнав її необґрунтованою з огляду на те, що відповідач погашав заборгованість з 18.07.2001 року по 25.12.2007 року, що свідчить про визнання ним свого боргу, наслідком чого є переривання перебігу строку позовної давності згідно положень ч. 1 ст. 264 ЦК України.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції судова колегія не погоджується, з огляду на те, що визнання відповідачем суми наявної заборгованості та її сплата не свідчить про визнання останнім зобов’язань по сплаті грошових коштів, які є предметом позову у даній справі.

Суди не врахували, що одночасно зі спливом місячного строку оплати виконаних робіт, почав перебіг строк позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та річних пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням. Неправильно застосувавши ст.ст. 261, 264, 267 ЦК України, господарський суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних за заявлений період - з 01.01.2002 року по 25.12.2007 року, та пені за період з 25.06.2007 року по 25.12.2007 року, зважаючи на те, що позов з відповідними вимогами було заявлено лише у вересні 2008 року,

Щодо задоволення судами обох інстанцій позовних вимог про стягнення пені, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити і те, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР від 18.07.1963 року за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) діють скорочені строки позовної давності тривалістю в шість місяців. Статтею 75 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Неповне з’ясування господарськими судами при вирішенні спору обставин справи призвело до передчасного висновку про те, що позивач звернувся з позовом в межах строку позовної давності.

Враховуючи наведене, судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 04.11.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 року у справі № 18/293 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.