Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"

за участю представників сторін:

від позивача –не з’явився

відповідача –не з’явився

У грудні 2008 року приватне підприємство "Фірма "Дінас" звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" заборгованості з оплати за поставлену продукцію у розмірі 25 982,09 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12 лютого 2009 року (суддя –Н.Кутіщева) позов задоволено частково. Стягнено з відповідача 24 401,52 грн. основного боргу, 652,56 грн. пені, 134,76 грн. трьох відсотків річних, 776,34 грн. втрат від інфляції та судові витрати. Крім того, стягнено з відповідача у доход Державного бюджету 170,00 грн. штрафу.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16 квітня 2009 року (головуючий –В.Кричмаржевський, судді –Л.Кагітіна, Т.Мойсеєнко) з резолютивної частини рішення місцевого господарського суду виключено абзаци п`ятий та шостий, щодо стягнення з відповідача штрафу. У решті рішення господарського суду Запорізької області від 12 лютого 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень, у зв’язку порушенням норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні, і постановлення нового рішення про відмову у позові.

Обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24 вересня 2008 року між приватним підприємством "Фірма "Дінас" (виконавець) і відкритим акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (замовник) було укладено договір № 986 поставки друкованої поліграфічної продукції, відповідно до умов якого виконавець виготовляє і поставляє продукцію, у якості і номенклатурі вказаних у специфікації (пункт 1.1. договору).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок та строк виконання зобов`язань по оплаті поставленого продавцем товару врегульований пунктом 4.3 договору, згідно з яким замовник замовляє і зобов`язується оплатити виготовлену продукцію на умовах 35 % передоплати, а залишкова сума сплачується виконавцю після отримання продукції і підписання документів прийому-передачі продукції, але не пізніше п`яти банківських днів.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 37 320,00 грн. підтверджується копіями видаткових накладних (а.с. 18-20) та довіреності на отримання матеріальних цінностей № 622 від 11.11.08 (а.с. 21).

Наявна у матеріалах копія виписки з рахунку позивача, відритому у КБ "Приватбанк" (а.с. 23) свідчать про те, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 12 918,50 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе договірних зобов`язань у відповідача утворилась основна заборгованість у розмірі 24 401,52 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо правомірності заявлених позовних вимог по стягненню з ВАТ "Запорізький завод феросплавів" основного боргу у розмірі 24 401,52 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 4.6. договору сторони погодили, що у випадку прострочки строків оплати по даному договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,04 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що розрахунок місцевого господарського суду і стягнення з відповідача інфляційних витрат, трьох відсотків річних та пені є законним і відповідає обставинам справи.

Посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 12 лютого 2009 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16 квітня 2009 року у справі за № 7/50/09 –без змін.