812/1149/16 Про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за відповідний період, та про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - 06.11.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року у складі судді Крутько О.В. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів Хобор Р.Б., Затолочного В.С., Попка Я.С. у справі № 813/905/18 за позовом Головного управління ДФС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Фуд Груп" про застосування арешту коштів на рахунках платника податків,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року Головне управління ДФС у Львівській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Фуд Груп" (далі - Товариство, платник податків, відповідач у справі) про застосування арешту коштів на рахунках Товариства, що знаходяться на рахунках цього платника податків у банківських установах, мотивуючи позов наявністю підстави для його застосування, передбаченої підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, оскільки відповідач відмовив посадовим особам позивача у допуску до проведення перевірки.

25 червня 2018 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, статті 94 Податкового кодексу України та не наданні податковим органом доказів наявності у Товариства податкового боргу та відсутності майна для погашення податкового боргу.

У жовтні 2018 року податковим органом подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В касаційній скарзі податковий орган наголошує на наявності підстав для звернення контролюючого органу до суду з позовом про застосування арешту коштів на рахунках платника податків відповідно до статті 94 Податкового кодексу України, яка, за позицією позивача, визначає загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Одночасно податковим органом заявлене клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав того, що Верховним Судом висловлено дві різні правові позиції стосовно передумов для накладення контролюючим органом арешту на кошти на рахунках платника податків. Це клопотання є безпідставним та не підлягає задоволенню, оскільки підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність колегії або палати відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Відсутність висновку Верховного Суду України у подібних правовідносинах, відсутність посилання у клопотанні на конкретне рішення Верховного Суду України, прийняте у подібних правовідносинах, обумовлює відмову у задоволенні заявленого позивачем клопотання.

02 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу, справа № 813/905/18 витребувана з Львівського окружного адміністративного суду.

11 жовтня 2018 року справа № 813/905/18 надійшла до Верховного Суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду судових рішень та вирішення справи по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 26 лютого 2018 року податковим органом на підставі підпунктів 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пункту 73.3 статті 73, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України видано наказ № 1244 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства.

На підставі наказу від 26 лютого 2018 року № 1244, податковим органом видано направлення на перевірку від 26 лютого 2018 року № 1807, згідно з яким з 26 лютого 2018 року посадову особу податкового органу скеровано для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Євро Фуд Груп" тривалістю 5 робочих днів.

26 лютого 2018 року та 27 лютого 2018 року посадовою особою податкового органу здійснені виходи за юридичною адресою Товариства з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Перевіркою не встановлено місцезнаходження Товариства, а також посадових осіб або його законних (уповноважених) представників, про що складено акти за № 165/13-01-14-13/41336945 та за № 175/13-01-14-13/41336945.

28 лютого 2018 року головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок у сфері послуг управління аудиту Головного управління ДФС у Львівській області Яремчук Г.С. здійснено вихід за податковою адресою Товариства з метою вручення наказу від 26 лютого 2018 року № 1244 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Євро Фуд Груп".

Директором Товариства відмовлено у допуску до перевірки посадових осіб Головного управління ДФС у Львівській області, у зв'язку із відсутністю підстав передбачених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, про що складено акт від 28 лютого 2018 року № 1888/13-01-14-13/41336945.

28 лютого 2018 року начальником податкового органу прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків на підставі статті 94 Податкового кодексу України.

Податковий орган звернувся до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків, у зв'язку із відмовою платника податків від допуску до проведення позапланової документальної виїзної перевірки.

Здійснюючи касаційний перегляд справи, Суд зазначає наступне.

При вирішенні спору Суд застосовує положення Податкового кодексу України (2755-17) , Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 липня 2017 № 632, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2017 року за № 948/30816 (z0948-17) (далі - Порядок № 632), є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню судом як джерело права відповідно до статті 7 Кодексу адміністативного судочинства України.

Адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Аналогічні положення утримує пункт 2.3. розділу ІІ Порядку № 632.

Звертаючись до суду з позовом про застосування арешту коштів на рахунках, податковий орган підставою його застосування визначив підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Суд вважає, що ця підстава визначена для застосування адміністративного арешту майна платника податків, який застосовується рішенням керівника контролюючого органу.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

На користь такого висновку також свідчить пункту 7.3. розділу VII Порядку № 632, який встановлює, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Відтак, системний аналіз норм Податкового кодексу України (2755-17) та Порядку № 632 щодо особливостей застосування арешту коштів на рахунку платника податків дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом.

Більш того, до повноважень податкового органу законодавець відніс право цього суб'єкта владних повноважень звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу (підпункт 20.1.33 пункт 20.1 статті 20 Податкового кодексу України).

Правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, свідчить про те, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Звертаючись до суду з позовом, податковий орган єдиною підставою застосування арешту коштів на рахунках платника податку визначив положення підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (не допуск до перевірки), яка взагалі є підставою лише для застосування адміністративного арешту майна. Жодних інших підстав (наявність боргу, відсутність майна, передумови застосування арешту коштів) податковим органом не заявлено та не доводиться.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі № 813/905/18 залишити без змін.