Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники :

Ухвалою від 29.05.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Ходаківської І.П., касаційну скаргу Товариства № 111-09 від 04.02.09 було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.07.09.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111 -4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 02.07.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 02.07.09 представник Товариства не з'явився.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 02.07.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі Підприємця.

У зв'язку з виходом судді Данилової Т.Б. з відпустки, розпорядженням від 15.06.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для перегляду справ, призначених до розгляду на 02.07.09 колегією суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Ходаківської І.П., створено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

Про вказані обставини Підприємця повідомлено на початку судового засідання 02.07.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою Підприємця, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111 -5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.07.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 09.09.08 господарського суду Донецької області (суддя Подколізна Л.Д.) у задоволенні первісного позову Товариству відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги Підприємця задоволено.

З Товариства на користь Підприємця стягнуто 13 647,80 грн. основного боргу, 2 367,29 грн. пені, 162,65 грн. 3% річних, 993,00 грн. інфляційних,

181,70 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Підприємця про стягнення з Товариства судових витрат пов‘язаних з оплатою послуг адвоката у сумі 2 000,00 грн. відмовлено.

З Товариства та Підприємця на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз стягнуто по 169,20 грн. витрат на проведення будівельно-технічної експертизи.

Постановою від 11.11.08 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Діброви Г.І., суддів –Стойки О.В., Шевкової Т.В.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 09.09.08 господарського суду Донецької області –без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що Товариством не доведено своїх позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджено виконання Підприємцем робіт за договором належним чином та у встановлений строк. При цьому, суди врахували, що Товариство свої зобов'язання за договором щодо оплати виконаних робіт виконало частково, та своєчасно й у повному обсязі за виконані Підприємцем роботи не розрахувалось

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить оскаржені рішення та постанову скасувати, та прийняти по справі нове рішення.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, в тому числі: ст.ст. 4, 31, 41, 42, 69, ч.ч. 4, 5 ст. 111 -10 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що постанова апеляційного суду підписана не тим складом суду, який приймав апеляційну скаргу до провадження.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємець щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення Підприємця, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 27.04.07 між Товариством та Підприємцем було укладено договір

№ 35/04 (далі –Договір), відповідно до умов якого Підприємець взяв на себе зобов‘язання своїми силами та коштами, виконати для Товариства роботи по відводу ґрунтових вод від будівлі, розташованої за адресою: пр.Луніна, 89 (АБК-1), а також виконати ремонтні роботи по відновленню водовідвідного жолоба зливової каналізації у районі підстанції Приазовських електричних мереж, розташованої у дворі будинку № 89 по пр.адм.Луніна, а Товариство зобов‘язалось прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.

Судами встановлено, що згідно п. 3.2 Договору Товариство повинно здійснити оплату виконаних робіт шляхом перерахування на поточний рахунок Підприємця передоплати в розмірі 60% від суми Договору, в термін п‘ятнадцяти календарних днів з моменту підписання даного Договору сторонами.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у п. 2.2 Договору сторони передбачили, що Підприємець повинен виконати ремонті роботи, визначені у п. 1.1 даного Договору в строк –з моменту надходження грошових коштів по передоплаті на поточний рахунок Підприємця в термін тридцяти п‘яти робочих днів, тобто до 22.06.07 включно.

При вирішенні спору по суті судами встановлено, що 06.07.07 уповноваженим представником Товариства було складено та підписано акт прийомки виконаних підрядних робіт за липень 2007 року, яким встановлено, що вартість фактично виконаних робіт за Договором складає 10 253,00 грн.

На підставі наданих сторонами доказів у справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що 11.07.07 Товариство направило на адресу Підприємця листа № 430-07 від 10.07.07, в якому відмовилося від Договору, вимагало підписати акт прийому виконаних робіт за липень 2007 року та здійснити повернення грошових коштів в розмірі 13 343,20 грн., як різницю між сумою отриманої попередньої оплати та вартістю фактично виконаних робіт. Однак, Підприємець даний лист залишив без розгляду, акт прийомки виконаних робіт за липень 2007 року не підписав та повернення грошових коштів не здійснив, з огляду на що Товариство звернулось з позовом у даній справі.

Вирішуючи спір судові інстанції встановили, що Підприємець в підтвердження виконання ним робіт та з метою отримання подальшої і остаточної їх оплати надав Товариству два примірники актів виконаних робіт форми КБ-2в за травень 2007 року на загальну суму 37 244,00 грн. При цьому, встановлено, що Товариство отримало вказані акти виконаних робіт, про що свідчить відмітка про отримання представником Товариства (начальником управління справами Сверловим Ю.С.), яку він поставив на копії одного з примірників.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що пояснювальною запискою начальника управління справами Товариства від 19.06.07, на ім‘я генерального директора, повідомлено про виконання Підприємцем робіт в повному обсязі на загальну суму 37 244,00 грн., що підтверджено актами виконаних робіт.

Отже, на підставі наявних матеріалів справи попередні судові інстанції дійшли до висновку про те, що Підприємець виконав передбачені Договором роботи належним чином та у встановлений строк.

Колегією суддів Вищого господарського суду України враховується, що судом першої інстанції було призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, за наслідками якої складено висновок № 19/23 від 09.07.08, яким визначено, що відповісти на питання суду, чи були допущені підрядником –Підприємцем при виконанні робіт за Договором на об‘єкті порушення вимог технології виробництва даних робіт, не є можливим у зв‘язку з тим, що на момент проведення дослідження дані роботи були завершені.

Також, встановлено, що експерт вказав, що з вказаного періоду часу до часу проведення дослідження на Товаристві змінилися відповідальні особи, які приймали безпосередню участь у підписанні актів прийомки виконаних робіт, а на момент проведення дослідження були відсутні інженерно-технічні працівники, які приймали безпосередню участь у виконанні даних робіт зі сторони підрядної організації, тому експерту не надані фізичні об‘єми виконаних робіт.

У зв‘язку з неможливістю експертом відповісти на питання, чи були допущені Підприємцем при виконанні робіт за Договором порушення вимог технології виробництва даних робіт, та на яку саме суму, попередні судові інстанції прийшли до висновку про те, що Товариством не доведено тих обставин, на які він посилається у позовній заяві, оскільки на надано доказів, що підтверджують факти, викладені у позовній заяві, а встановити їх шляхом здійснення експертизи на даний час не є можливим.

З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій прийшлим до висновку про відмову в задоволенні первісного позову Товариства.

Як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, Підприємець звернувся до суду з зустрічною позовною заявою у даній справі про стягнення з Товариства відповідно до Договору основного боргу в розмірі 13 647,80 грн. за виконанні роботи, 2 367,29 грн. пені, 162,65 грн. 3% річних та 993,00 грн. інфляційних.

Судами встановлено, що зустрічний позов Підприємець мотивував тим, що Товариство не виконало свої зобов’язання за Договором та не повністю розрахувалося з Підприємцем за виконані роботи.

При цьому, місцевим та апеляційним судами встановлено, що 05.07.07 Підприємець звернувся до генерального директора Товариства з вимогою здійснити остаточну оплату виконаних робіт в розмірі 13 647,80 грн. але Товариство відповіді не надало та заборгованість не погасило.

Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції взяли до уваги, що згідно п. 3.3 Договору Товариство повинно було оплатити загальну вартість будівельно-монтажних робіт, визначену в акті виконаних робіт, по факту закінчення таких робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підприємця, але Товариство договірні зобов'язання перед Підприємцем виконало частково, шляхом перерахування попередньої оплати в сумі 23 596,20 грн. згідно платіжного доручення № 673 від 04.05.07, в результаті чого у Товариства перед Підприємцем виникла заборгованість у сумі 13 647,80 грн., яка Товариством погашена не була.

Разом з тим, судами враховано, що у відповідності до п. 4.1 укладеного між сторонами Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов‘язань за Договором відповідальна за це сторона повинна сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ суми даного Договору, а також відшкодовує збитки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно приписів ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за своєю правовою природою угода, на виконання умов якої ставиться питання про стягнення боргу у даній справі, є договором підряду.

Загальні положення про підряд викладено у гл. 61 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, ч. 1 ст. 837 цього Кодексу встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Положення про будівельний підряд конкретизовано у § 3 гл. 61 Цивільного кодексу України (435-15) , ч. 1 ст. 875 якої визначає, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно ст. 882 Кодексу замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Щодо доводів скаржника про те, що справу розглянуто апеляційним судом у незаконному складі колегії суддів, то вони є помилковими, з огляду на те, що матеріали справи містять розпорядження першого заступника голови суду про зміну складу колегії (т. І а.с. 149), а протокол судового засідання містить вказівки про повідомлення учасників засідання про склад суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з’ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 111 -7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст.ст. 111 -5, 111 -7, 111 -9, 111 -11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Флот Донбасу" № 111-09 від 04.02.09 залишити без задоволення.

Постанову від 11.11.08 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 6/311 господарського суду Донецької області залишити без змін.