807/903/15 Про звернення стягнення податкового боргу виробничого управління житлово-комунального господарства - 06.11.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2018 року у складі судді Луцович М. М. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року у складі колегії суддів Ільчишин Н. В., Шинкар Т.І., Большакової О.О., у справі № 807/903/15 за позовом Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області до Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

27 травня 2015 року Державна податкова інспекція у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - Інспекція, податковий орган, позивач у справі) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (далі - орган місцевого самоврядування, відповідач у справі) про звернення стягнення податкового боргу Дубівського виробничого управління житлово-комунального господарства у сумі 140 769 грн 68 коп. на кошти відповідача.

17 липня 2015 року постановою Закарпатського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, адміністративний позов задоволено, стягнуто з Дубівського ВУЖКГ податковий борг у сумі 140 769 грн. 68 коп. за рахунок коштів Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися з наявності у комунального підприємства, яке перебуває в управлінні відповідача, податкового боргу, а також відсутності у нього майна, на яке можна звернути стягнення.

29 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року скасовано, а справу №807/903/15 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

07 травня 2018 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередній інстанцій виходили з безпідставності позовних вимог, оскільки податковим органом не дотримано порядок стягнення податкового боргу з комунального підприємства визначений статтею 96 Податкового кодексу України.

01 жовтня 2018 року податковим органом до Верховного Суду подано касаційну скаргу, в якій він, посилаючись на помилкове застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пунктів 96.1, 96.3 статті 96 Податкового кодексу України, доводить, що звертався до органу місцевого самоврядування (помилково зазначив у листі не ту дату та номер), а відсутність майна у комунального підприємства підтверджується довідкою з Реєстру прав власності на нерухому майно від 19 грудня 2013 року № 14919896.

03 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано із Закарпатського окружного адміністративного суду справу № 807/903/15.

22 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому він спростовує її доводи, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

30 жовтня 2018 року справа № 807/903/15 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Тячівською районною державною адміністрацією Закарпатської області 04 лютого 1998 року зареєстровано Дубівське виробниче управління житлово-комунального господарства, як юридичну особу, відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Дубівське виробниче управління житлово-комунального господарства знаходиться на податковому обліку у позивача з 16 лютого 1998 року та перебуває на загальній системі оподаткування, що підтверджується Свідоцтвом №10548987.

Засновником Дубівського виробничого управління житлово-комунального господарства є відповідач.

На момент подання первинного позову у цій справі за Дубівським виробничим управлінням житлово-комунального господарства рахувалася заборгованість (податковий борг) у сумі 140 769 грн 68 коп. У подальшому, при здійсненні нового розгляду, підтримав позовні вимоги на суму 131 007 грн 77 коп., а саме по податку на прибуток підприємств у сумі 2 900 грн 04 коп., по податку на додану вартість 126 292 грн 07 коп., по земельному податку з юридичних осіб у сумі 1 309 грн 98 коп. та по податку з власників транспортних засобів 505 грн 68 коп.

Відповідно до частини п'ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, судами попередніх інстанцій проаналізовано зміст судових рішень, на які посилався податковий орган як на підставу наявності податкового боргу (від 31 березня 2011 року у справі №2а-0770/657/11, від 01 жовтня 2012 року у справі №2а-0770/1640/12, від 19 квітня 2013 року у справі №807/1153/13-а, від 25 грудня 2013 року у справі №807/4280/13-а, від 03 жовтня 2014 року у справі №807/2460/14, від 24 лютого 2014 року у справі №807/408/14, від 16 січня 2014 року у справі №807/4453/14, від 07 травня 2014 року у справі №807/838/14).

З аналізу вищезазначених судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за період їх винесення та до моменту звернення податкового органу з позовом до суду, 27 травня 2015 року, сума податкового боргу комунального підприємства змінилася. Всього податковий борг зменшився на суму 67 849 грн 68 коп.

Оцінюючи надані докази на підтвердження вжиття податковим органом всіх необхідних заходів, спрямованих на стягнення податкового боргу безпосередньо з божника, а не відповідача, суди зазначили, що номери виконавчих листів, дати їх видання вказують на те, що вони не стосуються вищенаведених постанов Закарпатського окружного адміністративного суду, непогашений борг по яких просить стягнути позивач з відповідача, оскільки постанови суду видані в період з 31 березня 2011 року, а виконавчі листи видавались з 03 по 05 листопада 2010 року та мають інший номер провадження, ніж номери, вказані у виконавчих листах.

Позивачем не надано доказів вжиття заходів примусового виконання постанов Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2011 № 2а-0770/657/11, від 01 жовтня 2012 року № 2a-0770/1640/12, від 19 квітня 2013 року № 807/1153/13-а, від 25 грудня 2013 року № 807/4280/13-а, від 03 жовтня 2014 року № 807/2460/14, від 24 лютого 2014 року № 807/408/14, від 16 січня 2014 року № 807/4453/13-а та від 07 травня 2014 року № 807/838/14, непогашення боргу по яких вказано як підставу позову.

Судами першої та апеляційної інстанції не прийнято у якості доказу інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19 грудня 2013 року, індексний номер 14919896 як таку, що сформована за півтора року до подання позову та з огляду на Інформацію від 30 липня 2015 року №75 року, надану комунальним підприємством про те, що на його балансі знаходиться майно (рухоме та нерухоме) на суму залишкової балансової вартості 1 0278 736 грн., а також обліковується дебіторська заборгованість на суму 318 740 грн.

Суди попередніх інстанцій, зауважили, що правовий режим комунального підприємства визначений статтею 78 Господарського кодексу України, а режим повного господарського відання визначається відповідно до статті 136 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом).

За змістом статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Статтею 96 Податкового кодексу України регламентовано порядок погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств.

Відповідно до пункту 96.1 статті 96 Податкового кодексу України у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов'язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

- виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради (підпункт 96.1.1 пункту 96.1 статті 96 Податкового кодексу України);

- затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу (підпункт 96.1.2 пункту 96.1 статті 96 Податкового кодексу України;

- ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (підпункт 96.1.3 пункту 96.1 статті 96 Податкового кодексу України);

- прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків (підпункт 96.1.4 пункту 96.1 статті 96 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 96.3 статті 96 Податкового кодексу України відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Системний аналіз зазначених норм дозволяє прийти до висновку, що обов'язок податкового органу звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу (органу місцевого самоврядування), в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно, виникає у разі отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог або не отримання відповіді, однак в будь-якому випадку за умови що сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, не покриває суму його податкового боргу або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

Передумовою звернення контролюючого органу до органу виконавчої влади в порядку статті 96 Податкового кодексу України є вжиття ним заходів щодо виявлення майна боржника-комунального підприємства та встановлення неможливості внесення такого майна в податкову заставу внаслідок його відсутності.

Застосування процедури, передбаченої статтею 96 Податкового кодексу України, є допустимим за умови неможливості стягнення податкового боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника податків, у порядку встановленому статтею 95 Податкового кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій обґрунтовано висновувалися з того, що доказами у справі, наданими позивачем, не підтверджується вжиття податковим органом заходів щодо виявлення майна боржника - комунального підприємства та встановлення можливості внесення такого майна в податкову заставу.

Посилання податкового органу в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що в листі, який направлявся відповідачу, допущено описку є безпідставним, оскільки така обставина не впливає на вирішення справи. Підставою для відмови у задоволенні позову судами попередніх інстанцій визначено саме невжиття податковим органом заходів щодо виявлення майна боржника - комунального підприємства та встановлення можливості внесення такого майна в податкову заставу, а не, наприклад, строк відповіді на таке подання, відтак дата листа у цій справі не має визначального значення для прийняття рішення.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України докази у справі підлягають оцінці у своїй сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Жодних доводів щодо порушень судами попередніх інстанцій норм Податкового кодексу України (2755-17) або неправильного застосування їх судом, неправильного тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, позивачем у касаційній скарзі не наведено. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року у справі № 807/903/15 залишити без змін.