Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. –головуючого, Малетича М.М., Мирошниченка С.В.,

за участю представника позивача –Іванової О.Є. дов. б/н від 15.06.2009 року та представників відповідача – Ковальчука В.В. дов. №12 від 01.12.2008 року та Дедуша С.В. дов. №90 від 02.03.2009 року,

розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Черкаська птахофабрика" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2009 року у справі господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "Константа-Агро" до ТОВ "Черкаська птахофабрика" про стягнення суми,

ТОВ "Константа-Агро" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Черкаська птахофабрика" про стягнення 4110639 грн. 98 коп. основного боргу за поставлену продукцію та 132788 грн. 22 коп. пені за несвоєчасне виконання ТОВ "Черкаська птахофабрика" грошового зобов’язання за договором №КК 05/401 К-А від 5 вересня 2005 року, договором №КК 06/05 КА від 3 січня 2006 року та договором №КК 07/01 К-А від 25 грудня 2006 року.

Відповідно до останніх поданих позивачем уточнень позовних вимог від 13 листопада 2008 року позивач просив стягнути 4050639 грн. 98 коп. основного боргу, 1262627 грн. 15 коп. пені та 558423 грн.03 коп. збитків.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27 листопада 2008 року позов задоволено частково.

З ТОВ "Черкаська птахофабрика" стягнуто 4 050 639 грн. 98 коп. основного боргу та 1 262 627 грн. 15 коп. пені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2009 року рішення суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ТОВ "Черкаська птахофабрика" просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 27 листопада 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2009 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стверджує, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема наголошує на тому, що судами порушено положення ст. 232 ГК України.

Наголошує, що суди безпідставно стягнули пеню за період, який перевищує шість місяців.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивачем та відповідачем було укладено договори про виробництво і відвантаження продукції: №КК 05/40 К-А від 5 вересня 2005 року, №КК 06/05 КА від 3 січня 2006 року та №КК 07/01 К-А від 25 грудня 2006 року.

На виконання умов договору №КК05/40 К-А від 5 вересня 2005 року позивач виготовив та передав відповідачеві продукції на загальну суму 2180044 грн. 14 коп.

За договором №КК 06/05 К-А від 3 січня 2006 року позивач виготовив та передав відповідачеві продукцію на загальну суму 26436227 грн. 18 коп.

Згідно договору №КК 07/01 К-А від 25 грудня 2006 року позивач виготовив та передав позивачеві продукцію на загальну суму 13953454 грн. 22 коп.

Всього за даними договорами позивач поставив відповідачу товару на 42569725 грн. 54 коп.

Водночас, встановлено на підставі належних доказів та не спростовано відповідачем, що зобов’язання з оплати отриманої продукції відповідач виконав частково, сплативши за договором № КК 05/40 К-А від 5 вересня 2005 року - 1865748 грн. 08 коп.; за договором №КК 06/05 К-А від 3 січня 2006 року –26115759 грн. 48 коп., за договором №КК 07/01 К-А від 25 грудня 2006 року –10537578 грн.

Загалом, відповідачем було оплачено товар лише на суму 38519085 грн. 56 коп., у зв'язку з чим суди встановили, що сума основного боргу, несплаченого відповідачем становить 4050639 грн. 98 коп.

Касаційна скарга в цій частині не містить переконливих доводів на спростування встановлених судами обставин.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору…

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про підставність стягнення суми основного боргу, заявленої до стягнення позивачем.

Крім того, відповідно до п. 5.1 договорів №КК 05/40 К-А, №КК06/05 КА, №КК 07/01 К-А позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який стягується пеня, від суми боргу за кожен день прострочення оплати при порушенні строків оплати.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди погодились з розрахунком пені, поданим позивачем, відповідно до якого сума пені становить 1262627 грн. 15 коп., зокрема, за договором №КК 05/40 К-А від 5 вересня 2005 року за період з 11 січня 2006 року по 10 листопада 2008 року складає 165178 грн. 30 коп.; сума пені за договором №КК 06/05 КА від 3 січня 2006 року за період 14 січня 2007 року по 10 листопада 2008 року складає 112993 грн. 71коп.; сума пені за договором №КК 07/01 К-А від 25 грудня 2006 року за період з 1 червня 2007 року по 10 листопада 2008 року складає 984455 грн. 14 коп.

Однак з висновками судів про обгрунтованість вимоги і розрахунку пені повністю погодитись не можна у зв'язку з їх передчасністю.

Так, відповідно до положень ст. 230 ГК України пеня є різновидом штрафних санкцій.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскаржувані судові рішення не містять жодних посилань на те, що судами перевірялись доводи відповідача щодо неправильності періодів нарахування пені.

Зокрема, суди не з’ясували, як саме сторони обумовили у договорах періоди нарахування пені, чи визначені ці періоди інакше, ніж передбачено ч.6 ст. 232 ГК України.

Отже, в порушення вимог ст. 38, 43, 65, 101, 103 ГПК України, судами дійсно було залишено поза увагою доводи відповідача у справі щодо правильності визначення періодів нарахування пені та взагалі не надано юридичної оцінки відповідності заявлених у позові вимог щодо стягнення пені положенням чинного законодавства та умовам договорів, якими врегульовано особливості нарахування штрафних санкцій.

Перевірка зазначених обставин безпосередньо впливає на правильність оцінки вимог позивача щодо стягнення пені та правильного вирішення спору в цій частині.

Враховуючи викладене, судові рішення в цій частині визнати законними та обґрунтованими не можна.

Відтак, останні в цій частині підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді господарському суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи відповідача у справі щодо правильності нарахування пені за договорами, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону.

У решті судові рішення законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-12 ГПК України, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2009 року і рішення господарського суду м. Києва від 27 листопада 2008 року в частині стягнення пені.

У цій частині судові рішення направити до господарського суду м. Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

У решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2009 року та рішення господарського суду м. Києва від 27 листопада 2008 року залишити без зміни.