ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" січня 2010 р. Справа № 18/08/09
м. Миколаїв
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs11496891) )
Господарський суд Миколаївської області
у складі судді Давченко Т.М.,
при секретарі Барановій О.В.,
за участю представників:
представник позивача ОСОБА_1, дов. № 92 від 20.02.2009р.,
представник відповідача Лєбєдев А.С., дов. № Д-859 від 04.04.2007р.,
представник третьої особи 1) Гусак О.М., дов. № 87 від 20.02.09р.,
третя особа не з’явилася,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4,
54008, АДРЕСА_1,
до товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк",
54010, м. Миколаїв, пр. Леніна, 11,
третя особа на стороні позивача : товариство з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛТД",
м. Миколаїв, вул. 7 Слобідська, 70/4,
третя особа на стороні позивача:
ОСОБА_5,
АДРЕСА_2;
про визнання недійсним кредитного договору, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємця ОСОБА_4 (далі –позивач) звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" (далі –відповідач), третя особа 1) товариство з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛТД" (далі –третя особа 1), третя особа 2) ОСОБА_5 (далі –третя особа 2) про визнання недійсним кредитного договору на відкриття відновлюваної мультивалютної кредитної лінії № 11/МС-1/КВ-08-ПЗУЗ від 10.07.2008р. (далі –Договору), а також стягнення коштів на погашення судових витрат по справі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вважав, що кредитний договір № 11/МС-1/КВ-08-ПЗУЗ від 10.07.2008р., укладений між позивачем та відповідачем слід визнати недійсним, оскільки зобов’язання банку щодо надання грошових коштів позичальникові, тобто відновлювальна кредитна лінія повинна була бути виражена тільки у валюті України - гривні, тому банк не мав права надавати кредит в доларах США, а зобов'язаний був надати лише у гривні, і відповідно, позичальник –виконати зобов’язання лише у гривні. Крім того, у своїх доповненнях до позовної заяви від 10.11.2009р. позивач вважає, що в порушення ст. 345 ГК України кредитний договір не містить порядку видачі кредиту, порядку погашення кредиту, опати за кредит, відповідальності банку щодо видачі кредиту. Відповідно до п. 2.3 Договору надання кредиту здійснюється з позичкового рахунку, однак в п. 2.2 Договору не визначено позичковий рахунок з якого буде здійснюватись надання коштів по кредиту. Крім того, в п. 2.5 Договору передбачено, що за підготовку та оформлення кредитного договору позичальник сплачує комісію банку, однак рахунки, на які необхідно сплачувати комісію в договорі не вказані. Відповідно до п. 4.1 Договору повернення кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів із своїх рахунків на відповідні позичкові рахунки, однак вони також не визначені в Договорі.
Також, у своїх доповненнях до позовної заяви від 08.09.2009р., позивач вважає, що кредитний договір від 10.07.08р. не містить істотних умов, обов'язковість яких передбачена ст. 345 Господарського кодексу України, а саме, відсутні істотні умови, що передбачають відповідальність банку щодо видачі кредиту, а також те, що про недійсність кредитного договору від 10.07.08 свідчить відсутність скріплення такого договору печаткою юридичної особи - ТОВ "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк".
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що, згідно договору від 10.07.2008р., сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті та ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
Крім того, відповідач зазначає, що відповідно пункту 1.1 Договору позивачу було надано не кредит в розмірі 218 000 доларів США, а еквівалент доларів США за бажанням позивача.
Представник третьої особи 1) підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову. Висновок суду ґрунтується на такому:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 та товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" 10.07.2008р. уклали кредитний договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 11/МС-1/КВ-08-ПЗУЗ від 10.07.2008р. (далі –Договір), відповідно до якого банк зобов’язався надати позивачу кредит у сумі 218 000.00 доларів США строком до 09.07.2010р.
Відповідно до п. 1.1 Договору банк відкриває позивальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти в еквіваленті 218 000.00 доларів США, а позичальник зобов’язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов’язки, визначені Договором.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Згідно зі ст. 192 ЦК України та ст.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні'єдиним законним платіжним засобом в Україні є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказане свідчить, що грошові зобов’язання повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні, крім випадків, передбачених законами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність"банківський кредит –це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей. Вказане свідчить, що на підставі кредитного договору між сторонами виникають грошові зобов’язання, а саме: у банку –надати позичальнику кредит, у позичальника –повернути банку кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Згідно зі ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"визначено перелік операцій, які мають право здійснювати банки. Відповідно до п.3, ч.1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, п.3, ч.1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"не надає банкам права здійснювати розміщення залучених коштів в іноземній валюті. Вказаний висновок підтверджується також ч.2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої операції з валютними цінностями відокремлюються від операцій, зазначених в ч.1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність". В свою чергу, відповідно до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом (15-93) та іншими актами валютного законодавства України. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) . Тобто, при здійсненні валютних операцій ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) та іншими актами валютного законодавства України. Згідно з п.г, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"індивідуальної ліцензії Національного банку України потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , в тому числі і вимогами щодо отримання індивідуальних ліцензій для здійснення операцій, які потребують таких індивідуальних ліцензій. Згідно з ч.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. В свою чергу, згідно з п.г, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"індивідуальної ліцензії потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно з п.1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. (z1429-04) , використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) –це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Отже, вказане свідчить, що будь-які грошові зобов’язання на території України, в тому числі і грошові зобов’язання, які виникають між сторонами на підставі кредитного договору, повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні. У разі ж використання в таких грошових зобов’язаннях іноземної валюти, така операція потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст. 1054 ЦК України кредитування як банківська операція складається з двох частин:
1) надання банком грошових коштів позичальникові та, відповідно, одержання позичальником грошових коштів;
2) повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом.
Друга частина операції кредитування, а саме, повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом, якщо таке повернення кредиту та сплата процентів здійснюється в іноземній валюті, є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно зі ст. 533 ЦК України повинно здійснюватися у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. У разі ж здійснення використання при поверненні кредиту та сплаті процентів за користування кредитом іноземної валюти, така операція є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та згідно з п.г, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" потребує індивідуальної ліцензії. Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Договору і графіку погашення всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту, а саме в доларах США. Вказане свідчить, що при здійсненні платежів по поверненню суми кредиту та сплаті процентів за кредитом в доларах США мало місце використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно з п.г, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"потребує індивідуальної ліцензії. Однак, жодна зі сторін Договору, а саме товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" та фізична особа –підприємець ОСОБА_4 не надали доказів наявності в однієї зі сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами Договору доларів США в якості засобу платежу. Вказане свідчить про суперечність змісту Договору Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, що згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України та ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.
Також необхідно зазначити, що відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001р. (z0730-01) , операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку. В обґрунтування можливості здійснювати кредитування в іноземній валюті товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк"посилається на дозвіл Національного банку України № 10-4 від 11.10.2006р., зокрема, на зазначену в додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. операцію залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Відповідно до Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 281 від 10.08.2005р. (z0950-05) , визначено поняття валютного ринку та суб’єктів валютного ринку. Згідно з п.4 Положення по порядок та умови торгівлі іноземною валютою (z0950-05) суб’єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи. В свою чергу, фізична особа –підприємець ОСОБА_4 не є ні банком, ні фінансовою установою, що свідчить про те, що фізична особа –підприємець ОСОБА_4 не є суб’єктом валютного ринку та, відповідно, не може приймати участь в здійсненні операцій залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Також необхідно зазначити, що вказаний пункт додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. передбачає операцію розміщення залученої іноземної валюти. Однак, не надані докази того, що грошові кошти в іноземній валюті, надані товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк"фізичній особі –підприємцю ОСОБА_4 є залученими. Вказане також свідчить про безпідставність і необгрунтовність заперечень банку.
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Як свідчить вищевикладене, умови Договору суперечать Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства України, що згідно зі ст. 215 ЦК України є підставою недійсності такого договору.
За таких обставин, вимоги позивача законні, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані, отже, підлягають задоволенню.
Оскільки недійсність договору обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати кредитний договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 11/МС-1/КВ-08-ПЗУЗ від 10.07.2008р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" (54008, АДРЕСА_1) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 (54008, АДРЕСА_1), недійсним.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" (54008, м. Миколаїв, вул. Чигрина, 232, кв. 52) на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (54008, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 42 грн. 50 коп. держмита; 59 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя