за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Спайк"

до : Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в особі Вінницької філії "Приватбанк" в м. Ладижин Вінницької області

Про визнання недійсним пунктів договору

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : М.Сологуб ( дор. від 16.09.09)

відповідача : В.Рой ( дор. від 1.03.10)

Місце розгляду справи : приміщення суду к.1107

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 08.04.2010 р.

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним пункту 4.2 Кредитного договору № 08/05-402 від 2.08.2005 р.

Позов мотивований тим, що Кредитний договір є договором приєднання, суперечить вимогам чинного законодавства.

Заявою від 15.03.2010 р. позивач уточнив підстави позову як ст. 215, ч.1, ч.3 ст. 203 ЦК України та вказав, що п.4.2 Договору суперечить п.3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених Постановою НБУ від 10.05.07 №168 (z0541-07) , ч.2 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", ч.1 ст. 212 ЦК України.

Відповідач у відзиві від 11.02.2010 р. та його представник у судовому засіданні проти позову заперечив з тих підстав, що оспорюваний пункт договору укладений сторонами в двосторонньому порядку на підставі ст. 212 ЦК України, є зміною зобов’язання на відкладальних умовах та відповідає вимогам чинного законодавства. Також наголосив на недопустимості застосування "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" до правовідносин між юридичними особами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши представників сторін, керуючись законом, суд дійшов висновку про відмову у позові з наступних підстав.

Спірні відносини, що є предметом даного судового розгляду виникли на підставі ст. 215, частини 1,3 ст. 203 Цивільного Кодексу України, якими встановлено підстави недійсності правочину та загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Судом встановлено, що 2.08.2005 р. сторони уклали Кредитний договір № 08/05-402, предметом якого є надання Банком Позичальнику кредиту у вигляді поновлюваної кредитної лінії з загальним лімітом 400000 грн. із сплатою відсотків у розмірі 18% річних.

Пунктом 1.3. Договору сторони встановили термін повернення кредиту 31 липня 2008 р.

Пунктом 2.2.3. Договору сторони встановили зобов’язання позичальника погашати цілком до нуля заборгованість на позичковому рахунку, зазначеному в п.2.1.1 даного договору, у термін до 365 днів з моменту її виникнення.

Пунктом 2.2.4. Договору сторони встановили зобов’язання позичальника повне погашення кредиту здійснити в терміни згідно п.1.3. даного договору.

Пунктом 4.2. Договору сторони встановили, що у відповідності зі ст. 212 Цивільного кодексу України, при порушенні Позичальником будь-якого із зобов’язань по погашенню кредиту, передбаченого п.1.3., 2.2.3, 2.2.4, 2.3.2 даного договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 36% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При встановленні Банком в порядку, що передбачений п.2.3.12 даного договору, зменшеної відсоткової ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної відсоткової ставки.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

На думку позивача п. 4.2 Договору, а саме " У відповідності зі ст. 212 Цивільного кодексу України, при порушенні Позичальником будь-якого із зобов’язань по погашенню кредиту, передбаченого п.1.3., 2.2.3, 2.2.4, 2.3.2 даного договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 36% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При встановленні Банком в порядку, що передбачений п.2.3.12 даного договору, зменшеної відсоткової ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної відсоткової ставки" суперечить положенням п.3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених Постановою НБУ від 10.05.07 №168 (z0541-07) , ч.2 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", ч.1 ст. 212 ЦК України.

Відповідно до п.3.5. "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених Постановою НБУ від 10.05.07 №168 (z0541-07) : Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг": Фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦК України Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Проаналізувавши відповідність умови п. 4.2 кредитного договору вказаним нормам права, суд дійшов наступних висновків .

"Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" затверджені Постановою НБУ від 10.05.07 №168 (z0541-07) відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", статей 47, 49 та 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів та забезпечення надання банками споживачам повної інформації про сукупну вартість кредиту Правління Національного банку України, про що зазначено у Постанові НБУ (z0541-07) .

Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Отже положення "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (z0541-07) , зокрема його пункту 3.5, можуть застосовуватись до правовідносин, що виникають із договорів про надання споживчих кредитів споживачам – фізичним особам.

За таких обставин оспорюваний пункт договору не може суперечити вказаному нормативному акту.

Положення ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" забороняють Фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки.

Із змісту пункту 4.2. Договору вбачається, що його погоджено обома сторонами під час укладання договору, тому одностороннього порядку збільшення процентної ставки вказаний пункт Договору не встановлює.

Відповідно до умов вказаного пункту Договору, його укладено у відповідності до ч.1 ст. 212 ЦК України, яка надає право особам, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Статтею 611 ЦК України встановлені правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

При укладанні Договору сторонам не було відомо, чи буде Позичальником порушене будь-яке із зобов’язань по погашенню кредиту, а тому зміна зобов’язань в частині сплати відсотків, як наслідки порушення зобов’язання, була передбачена сторонами на відкладальних умовах у відповідності до норм ч.1 ст. 212, ст. 611 ЦК України .

За таких обставин позовні вимоги із заявлених у позові підстав задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 46, 49, 82, 84, 85 ГПК України,-

В позові відмовити.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 13 квітня 2010 р.