Розглянувши справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Тиара"

До Приватне підприємство "Ягуар1"

Про визнання недійсним договору

суддя

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явились,

від відповідача: Довженко О.А. –представник за довіреністю №14 від 15.10.2009 року

секретар судового засідання: Яцук Е.В.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тиара"(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н і дати (вх. №1026 від 15.03.2010 року) до Приватного підприємства "Ягуар-1"(далі –відповідач) про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений сторонами договір б/н від 01.04.2008 року про надання охоронних послуг не відповідає вимогам закону, а саме при укладанні даного договору не було додержано вимог щодо наявності усіх істотних умов договору, а тому позивач просить суд визнати такий договір недійсним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.03.2010 року було порушено провадження у справі №7/037-10 та призначено її розгляд на 20.04.2010 року.

У зв’язку з неявкою представників позивача (який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить наявне повідомлення про вручення поштового відправлення) у судове засідання 20.04.2010 року, ухвалою господарського суду від 20.04.2010 року розгляд справи відкладався на 06.05.2010 року.

У судове засідання 06.05.2010 року представники позивача повторно не з’явились, позивач про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду від 22.03.2010 року не виконав.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.05.2010 року заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмовому поясненні, вважає, що договір від 01.04.2008 року про надання охоронних послуг укладений у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

На підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача за наявними в ній матеріалами, так як їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 06.05.2010 року судом за згодою представника відповідача на підставі ч. 2 ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника відповідача, дослідивши наявні докази в їх сукупності суд встановив:

01.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тиара"(замовник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством "Ягуар-1" (виконавець за договором, відповідач у справі) був укладений договір про надання охоронних послуг (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе обов’язки по наданню фізичної охорони для запобігання крадіжки майна, що знаходиться на охоронюваній території замовника (надалі –об’єкт) розташованої за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Головатого, 71-А, 71-Б, 77-А, 77-Б.

Згідно п. 2.5. договору сума договору визначається згідно рахунку-фактури і акту виконаних робіт охороною виконавця з розрахунку 8 грн. за 1 год. роботи 1 охоронника виконавця (без ПДВ) помножену на добову кількість охоронників виконавця та на кількість днів у місяці.

Порядок розрахунків між сторонами визначено розділом 6 договору.

У відповідності до п. п. 8.1., 8.2. договору він заключається строком на 2 роки і вступає в силу з дня підписання. Якщо за один місяць до закінчення терміну договору жодна із сторін не зажадає його припинення, договір визнається продовженим на попередніх умовах і на той же термін.

З наданих представником відповідача актів виконаних робіт від 01.09.2008 року, від 01.10.2008 року (копії наявні в матеріалах справи) вбачається, що на виконання умов договору відповідач надавав, а позивач приймав послуги з охорони об’єкта. Вказані акти підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Як стверджує позивач, договір про надання охоронних послуг не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому на підставі ст. 207 ГК України має бути визнаним судом недійсним. Такі твердження позивача суд вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (436-15) , в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Як визначено п.3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст правочину, у тому числі договору, не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦК України).

Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність в моменту укладення договору тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За твердженнями позивача, для договору про охорону однією з істотних умов має бути конкретний перелік дій та заходів, що здійснюються для виконання завдання по охороні.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Господарський суд звертає увагу позивача, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.2 вищезазначеної правової норми господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ч. 4 вказаної норми умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору (ч. 5, 7 ст. 180 ГК України).

Дослідивши умови укладеного сторонами договору, господарський встановив, що сторони визначили істотні умови договору в передбаченому законом порядку. Так п. 1.1. договору сторони визначили предмет договору: замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов’язки по наданню фізичної охорони для запобігання крадіжки майна, що знаходиться на охоронюваній території замовника (надалі –об’єкт) розташованої за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Головатого, 71-А, 71-Б, 77-А, 77-Б., пунктами 2.2., 2.3., 3.1.1., 3.2., сторонами узгоджено обов’язки виконавця (відповідача у справі) та перелік конкретних дій з охорони, а саме п. 2.2. договору встановлено, що система охорони об’єктів і дислокація постів визначаються виконавцем за погодженням із замовником. Згідно п. 2.3. договору прийом під охорону кожного об’єкта замовника, у тому числі й об’єктів, що обладнані сигналізацією та під’єднанні до пультів централізованого нагляду, здійснюється в наступному порядку: після закінчення робочого дня представник замовника, разом з охоронником виконавця, перевіряють наявність пломб на вхідних дверях складів та зачинені на замок службові приміщення, про що робиться запис в журналі охорони.

Виконавець відповідно до п. 3.1., 3.2. договору зобов’язаний: організувати і забезпечити фізичну охорону для запобігання крадіжки майна замовника; організувати та забезпечити охорону товарно-матеріальних цінностей замовника, прийнятих під охорону, від розкрадання та не допускати проникнення сторонніх осіб та осіб в нетверезому стані на об’єкти, що охороняються; здійснювати на об’єктах пропускний режим, контролювати ввіз та вивіз (внесення та винесення) товарно-матеріальних цінностей на територію чи з території об’єкта, що охороняється, за матеріальними перепустками встановленої форми; для запобігання розкрадання майна замовника на охоронюваній території охорона виконавця здійснює нагляд за працівниками замовника; спільно з замовником здійснювати акції із впровадження технічних засобів охорони; здійснювати перевірку роботи приладів охоронної сигналізації на об’єкті та повідомляти замовника про несправності для їх усунення в технічно можливий термін; приймати від замовника печатки та пломби після закінчення робочого дня на об’єктах замовника і здачі їх під охорону виконавця; у випадках несанкціонованого проникнення сторонніх осіб на територію охоронюваного об’єкту охорона виконавця зобов’язана викликати міліцію або службу охорони та прикласти всіх зусиль для попередження розкрадання майна.

Окрім цього, сторони узгодили ціну та строк дії договору (п. п. 2.5., 8.1. договору), які є також істотними умовами господарського договору відповідно до вимог законодавства.

У позовній заяві позивачем також зазначено, що у спірному договорі не визначено результат наданих послуг, але і це твердження позивача не відповідає дійсності, оскільки п. 1.1., 3.1.1. договору чітко визначено, що послуги охорони надаються для запобігання крадіжки майна.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів того, що в момент укладення спірного договору замовник, позивач у справі, заявляв вимоги щодо встановлення інших умов щодо, яких, на думку позивача, повинна бути досягнута згода сторін. Окрім цього господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При укладанні договору сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, договір погоджений як позивачем, так і відповідачем та виконувався сторонами, а відтак господарський суд встановив, що сторони в момент укладання договору дотримались всіх умов, передбачених чинним законодавством для укладення такого виду договорів як надання послуг, пов’язаних з охороною майна, а тому посилання позивача щодо невідповідності змісту договору вимогам закону є безпідставними.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по сплаті державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 82- 85 ГПК України, господарський суд,-

В позові відмовити.

рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Дата підписання 12.05.2010 року