За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Віст – Днепр", м. Шостка Сумської області

до відповідача: Приватного підприємства "Лотус – Трейдінг – Терм", м. Луганськ

Про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

Від позивача – Литвиненко Я.В.

Від відповідача – не з’явився.

Суддя Лущик М.С.

При секретарі с/з Сидорук А.І.

Суть спору: позивач Згідно позовної заяви просить суд визнати договір поставки за № 01/10-08 від 01.10.2008 року укладений між ТОВ "Віст – Днепр" та приватним підприємством "Лотус – Трейдінг – Терм", недійсним.

Відповідач згідно відзиву на позовну заяву проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачеві в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи суд встановив:

01 жовтня 2008 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Віст – Днепр" та відповідачем Приватним підприємством "Лотус – Трейдінг – Терм" строком до 31.09.2009 року було укладено договір поставки № 01/10-08.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання вищевказаного договору недійсним.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що візуально було виявлено, що підпис директора Відповідача, який находиться на спірному договорі, не співпадає з його підписом на копії паспорта, що свідчить про підписання Договору односторонньо і не уповноваженою особою. Підписання договору не уповноваженою особою протирічить діючому законодавству і інтересам позивача. Беручи до уваги положення ст. 207 цього ж кодексу, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Оцінивши наявні докази по справі суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, з наступних підстав:

Наявний в договорі підпис директора продавця візуально не відрізняється від його підписів на інших наданих документах: рахунках-фактурах, видаткових накладних. Доказів, що спростовують це, позивач не надав.

Крім того, з’ясовано, що спірний договір між сторонами був укладений і на його виконання кожна із сторін здійснювала активні дії: покупець надавав продавцю замовлення на поставку товару, підписував видаткові накладні, виставляв рахунки і отримував за поставлені товари оплату, а продавець приймав замовлення на товар, поставляв цей товар, підписував видаткові накладні, отримував оплату за товар і надавав відповідно податкові накладні. Таким чином випливає, що договір був укладений, сторонами виконувався, товар продавцем був поставлений і покупцем сплачений, що підтверджується відповідними документами (видатковими накладними, рахунками-фактурами). Правомірність підписаних актів прийому-передачі, розхідних накладних, рахунків-фактур, а також сам факт виконання договору не оспорюється.

Укладений договір відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, його зміст не суперечить чинному законодавству, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасників правочину були вільними і відповідали їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України (435-15) .

Так, відповідно до ст. 207, 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами повинні вчинятися у письмовій формі. При цьому, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно, роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними", угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Позивачем не зазначено обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків та які є підставою для визнання договору недійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82- 85 ГПК України, суд –

В позові - ВІДМОВИТИ.

Повний текс рішення підписано 07.05.2010 року.