Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У березні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Фонду комунального майна Чернігівської міської ради про визнання порушеним права Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод - часткою у розмірі вартості невід'ємних поліпшень будівлі колишнього комплексу громадського харчування "Полісся", розміщеної за адресою: м. Чернігів, пр-т. Миру, 32, які не були відчужені в процесі приватизації і залишилися у власності територіальної громади м. Чернігова (37,5м2), що у просторовому визначенні складає 8,5м2 даних приміщень; визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" на 1/4 (8, 5 м2) площ будівлі по пр. Миру, 32 в м. Чернігові, які належать територіальній громаді м. Чернігова, управління і розпорядження якими здійснює Фонд комунального майна Чернігівської міської ради.

21.05.2008 року позивач подав до суду уточнення позовних вимог, в яких уточнив заявлені позовні вимоги щодо кожного з відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що площа у розмірі 37, 5 м2 не була відчужена та передана набувачу в процесі приватизації, а залишилась у Фонду комунального майна Чернігівської міської ради, отже, майновим інтересам позивача нанесена шкода, оскільки вартість невід'ємних поліпшень вказаної площі не була оплачена Товариству з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" ні покупцем, ні Фондом комунального майна Чернігівської міської ради.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 28.10.2008 року (суддя Лавриненко Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 року (судді: Шипко В.В. – головуючий, Борисенко І.В., Євсіков О.О.) по справі № 12/103 господарського суду Чернігівської області у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи судові рішення, господарські суди з посиланням на статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, статті 328, 329, 778 Цивільного кодексу України зазначають про те, що позивач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував, що в результаті здійсненого поліпшення орендованого майна, частина якого залишилася у власності територіальної громади м. Чернігова, позивачем була створена нова річ.

Не погоджуючиcь з постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 року по справі № 12/103 господарського суду Чернігівської області, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 318, 321, 345, 778 Цивільного кодексу України, статей 32, 33, 36, 38 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції було невірно встановлено фактичні обставини справи.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судом, 30.09.1998 року між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради народних депутатів та Закритим акціонерним товариством "Торгово-виробниче підприємство "Корона-Сервіс", правонаступником якого є позивач, відповідно до пункту 1.2 Статуту, зареєстрованого Державним реєстратором виконавчого комітету Чернігівської міської ради 11.11.2004 року реєстраційний №1064105000100046, було укладено договір оренди комунального майна № 110, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно вартістю 441 773,94грн. станом на 01.12.1998 року (пункти 1.1, 1.2 договору).

Строк дії договору сторони визначили в пункті 10.1 договору, відповідно до якого договір діє з 01.10.1998 року до 31.03.2008 року.

Судом встановлено, що відповідно до акта прийому-передачі від 30.09.1998 року орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, яке складається з частини основної будівлі площею 2553,5 кв.м.: підвал - 794,8 кв.м., 1 поверх - 927,9 кв.м., в тому числі площі загального користування - 52 кв.м., 2 поверх - 830,8 кв.м., в тому числі площі загального користування - 33,9 кв.м. та сараю площею 231,3 кв.м., розташованих по вул. Леніна у будинку № 32, загальною вартістю 441 773,94 грн.

05.07.2001 року сторони уклали додаткову угоду №5 до договору оренди комунального майна № 110 від 30.09.1998 року, в якій текст договору виклали в новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1 додаткової угоди № 5 Фонд комунального майна Чернігівської міської ради передає, а Закрите акціонерне товариство "Торгово-виробниче підприємство "Корона-Сервіс" приймає у строкове платне користування майно, яке знаходиться на балансі Фонду комунального майна та складається з чотириповерхової будівлі площею 4363,3 кв.м. (в т.ч. підвал площею 794,8 кв.м.) та сараю площею 173 кв.м., розташованих по пр. Миру, 32, вартість яких визначена згідно з експертною оцінкою і становить 74 2801 грн. (725716 грн. - будівля, 17 085 грн. - сарай).

В розділі 2 вказаної угоди сторони визначили, що вступ орендаря у строкове платне користування майном настає у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору (додаток № 3 до договору оренди № 110 від 30.09.1998 року).

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. У разі припинення договору майно повертається орендарем орендодавцю у порядку, встановленому при передачі майна орендарю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні.

Строк дії договору оренди сторонами було визначено на період з 01.10.1998 року по 31.03.2008 року.

Крім того, судом встановлено, що сторонами було підписано акт приймання передачі об’єкту комунальної власності Чернігівської міської ради в оренду.

Згідно рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.08.2003 року у справі №8/203 (яке набрало законної сили 24.10.2003 року) розірвано договір оренди комунального майна від 30.09.1998 року № 110, в редакції додаткової угоди № 5 від 05.07.2001 року, укладений між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Закритим акціонерним товариством "Торгово-виробниче підприємство "Корона-Сервіс".

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 27 вказаного вище закону передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Також, судом зазначено, що пунктом 10.6 договору оренди додаткової угоди № 5 до договору оренди комунального майна № 110 від 30.09.1998 року встановлено, що у разі припинення або розірвання договору, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті зазначених невідокремлюваних поліпшень вирішується відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

Відповідно до Звіту про оцінку майна - будівлі зі складськими приміщеннями колишнього комплексу громадського харчування "Полісся", що розташований за адресою м. Чернігів, пр-т. Миру, 32, затвердженого наказом Фонду комунального майна Чернігівської міської ради №01-3/51 від 01.04.2003 року, виконаного Приватним Підприємством "Аксіома" на замовлення Фонду комунального майна м. Чернігова, визначено ринкову вартість виконаних невід’ємних поліпшень в розмірі 1030178 грн., яка визначена за порівняльним підходом.

Згідно Свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради № 217 від 21.10.2002, територіальній громаді м. Чернігова в особі Чернігівської міської ради на праві власності належала нежитлова будівля загальною площею 4331 кв.м. по пр. Миру, 32 у м. Чернігові.

Судом також встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 02.09.2003 року, Фондом комунального майна Чернігівської міської ради (як продавцем) передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Агропромислова група" (як покупцю) нежитлову будівлю літ. "А-4" площею 4293,5 кв.м., склад літ. "Б1-1" площею 140,9 кв.м., склад літ. "Б2-1" площею 32,7 кв.м., що у подальшому іменуються "об'єкт", крім того у користування - приміщення спільного користування на 1-поверсі будівлі літ "1-3" площею 21,1 кв.м., на другому поверсі будівлі літ "1-1" площею 16,4 кв.м., що у подальшому іменується "об'єкт користування", які знаходяться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 32, на земельній ділянці територіальної громади м. Чернігова, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт і сплатити ціну відповідно до умов, які визначені в цьому договорі, та пройти реєстрацію об'єкта у Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації.

Судом відзначено, що після укладення договору купівлі-продажу від 02.09.2003 року у власності територіальної громади м. Чернігова залишилось 37, 5 кв. метрів по пр. Миру, 32 у м. Чернігові, що також підтверджується рішенням 13 сесії четвертого скликання Чернігівської міської ради від 28.09.2004 року "Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Чернігова".

Відповідно до пункту 1.5 договору купівлі-продажу від 02.09.2003 року, зазначений у цьому договорі об'єкт продано за 5 055 000 грн., з них: 1 030 178 грн. - вартість поліпшень орендованого майна, що підлягає компенсації орендарю Закритому акціонерному товариству "Торгово-виробниче підприємство "Корона-Сервіс", 4 021 822 грн. - ціна продажу об'єкта (комунальна частка орендованого майна).

Судом встановлено, що платіжним дорученням № 9414 від 19.01.2004 року Фондом комунального майна Чернігівської міської ради сплачено позивачу компенсацію в суму 1 030 178,00 грн. за поліпшення орендованого майна.

Відповідно до статті 778 Цивільного кодексу України визначено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд відзначив, що позивачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував, що в результаті здійсненого поліпшення орендованого майна, частина якого залишилась у власності територіальної громади м. Чернігова, була створена нова річ.

Судом також відзначено, що умовами договору оренди № 110 від 30.09.1998 року не передбачено перехід до орендаря права власності на частину орендованого приміщення в разі здійснення ним поліпшення орендованого майна, а відповідно до пункту 10.6 договору оренди сторонами визначено лише порядок компенсації орендарю орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті здійснених орендарем невідокремлюваних поліпшень, та встановлено, що невідокремлювані поліпшення є власністю орендодавця.

При цьому, судом відхилено посилання позивача на те, що право власності на частину орендованого майна, яке залишилось у власності територіальної громади м. Чернігова, перейшло до позивача на підставі пунктів 3, 5 "Порядку компенсації вартості поліпшень орендованого майна під час його приватизації", затвердженого наказом Фонду Державного майна України № 1241 від 12.07.2001 (z0636-01) року.

Пунктом 2 вказаного вище Порядку визначено, що у цьому Порядку компенсацією вартості поліпшень орендованого майна є визначення державної частки та частки орендаря у вартості орендованого майна під час його приватизації з метою запобігання збиткам державі та орендарю. Порядок установлює основні процедури компенсації вартості поліпшень орендованого майна (будівель, споруд, приміщень), які неможливо відокремити від цього майна без заподіяння йому шкоди, здійснених орендарем за час оренди за рахунок власних коштів та за згодою орендодавця (далі - поліпшення), під час продажу орендованого майна на аукціоні або за конкурсом. Порядок також роз'яснює основні процедури визначення інвестиційної вартості орендованого майна шляхом проведення експертної оцінки під час його викупу.

Суд відзначив, що вищевказаний порядок регулював процедуру визначення розміру вартості поліпшень орендованого майна, здійснених орендарем, та процедуру компенсації вартості цих поліпшень, які неможливо відокремити від цього майна без заподіяння йому шкоди.

Крім того, даний порядок не містив положень щодо переходу до орендаря права власності на частину саме орендованого майна, в разі здійснення ним невід’ємних поліпшень.

Також судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок, що позовні вимоги про визнання порушеним права Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод - частково у розмірі вартості невід'ємних поліпшень орендованої будівлі (що у просторовому визначенні складає 8,5 м2 даних приміщень) також є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки у позивача відсутнє право власності на спірну частку майна, а тому, відповідно, його право на мирне володіння цим майном не може бути порушеним.

За таких обставин, судом правомірно відзначено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова у справі прийнята у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 року у справі № 12/103 господарського суду Чернігівської області залишити без змін.