2/32 Про визнання за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (орган управління майном) право державної власності на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні державного територіально-галузевого об'єднання залізниці - 22.09.2010 Прийняття

ПРО визнання за державною в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ (орган управління майном) право державної власності на об’єкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м. Львів, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ та розташований у с. Вовчий Свалявського району Закарпатської області, а саме: будівлю вокзалу станції Вовчий (інвентарна картка №3) с. Вовчий, Свалявський район, Закарпатська область, загальною площею 185,8кв.м., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946р.,

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача – Сичова К.В. –представник за довіреністю №НЮ-372 від 18.03.2010р.

від відповідачів - не з’явився

від прокуратури - Андрейчик А.М. –прокурор відділу ЦСВ облпрокуратури

від третьої особи – ОСОБА_2

СУТЬ СПОРУ:

В засіданні суду 14.09.2010р. судом, за письмовою згодою представників сторін, у відповідності до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 22.09.2010р. для надання сторонам можливості подати суду додаткові докази в обгрунтування своїх доводів та заперечень.

Представник позивача та прокурор просять позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, просять взяти до уваги те, що відповідно до частини 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, відтак положення пункту 1 статті

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року по справі № 2/32

328 ЦК України (435-15) не належить до норми права, якою визначений єдиний спосіб набуття права власності.

Також вказують на те, що до 1991 року будівля вокзалу залізничної станції Вовчий Львівської залізниці - підприємства союзного підпорядкування, належала до майна загальнодержавної власності, та відповідно до Закону України від 10.09.1991р. за № 1540-Х11 (1540-12) "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" перейшла у державну власність України, як майно підприємства союзного підпорядкування. Приналежність спірного нерухомого майна до державної форми власності та Львівській залізниці на праві повного господарського відання, на думку позивача, підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1 від 24.12.2007. па якій розміщена будівля вокзалу залізничної станції Вовчий Львівської залізниці; наказом ФДМУ № 154 від 03.12.1991, відповідно якого передане в повне господарське відання державне майно згідно з Установчим договором від 24.10.1991, укладеного між ФДМУ та Львівською залізницею; додатку № 1 до цього договору, згідно якого Ужгородський відділок залізниці та Ужгородська дистанція цивільних споруд увійшли до Переліку підприємств, що входять до складу Львівської залізниці на правах юридичних осіб та їх структурних підрозділів основної діяльності; додатку № 3 до цього договору, згідно якого в перелік основних засобів Львівської залізниці станом на 01.10.1991 року увійшли усі будівлі та споруди, у тому числі, що знаходились на балансі Ужгородського відділку залізниці, та Статутом Львівської державної залізниці, що затверджений Фондом державного майна України 24.10.1991. відповідно до якого матеріально-технічну базу та майно залізниці складають основні фонди, включаючи закріплений за нею рухомий склад і оборотні кошти, а також інші матеріальні цінності та фінансові ресурси (пункт 3.1 Статуту) (долучаються). Майно залізниці с державною власністю України і належить залізниці на праві повного господарського відання (пункт 3.2 Статуту);

Зазначають, що н а даний час будівля вокзалу залізничної станції Вовчий згідно інвентарної картки обліку основних засобів №3 з находиться на балансі відокремленого підрозділу Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5 ДТГО "Львівська залізниця ", відображена в самостійному балансі цього підрозділу залізниці, утримується та експлуатується за державні кошти, так як підрозділ залізниці самостійно здійснює її обслуговування та ремонт, що є відповідно до п. 7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/225 від 02.04.1994 (v_225800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" одним із основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства.

Вважають, що існування будівлі вокзалу станції Вовчий на даний час та його приналежність до службово-технічних приміщень Львівської залізниці встановлено ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23.10.2009 у цивільній справі № 22-1560/09 за позовом ОСОБА_2 до ДТГО "Львівська залізниця", третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Неліпинська сільська рада про виключення зі складу службово-технічних приміщень житлової квартири, визнання відмови у приватизації квартири незаконною та зобов'язання оформити приватизацію жилого приміщення. Відтак обставини існування будівлі вокзалу станції Вовчий та її приналежність до службово-технічних приміщень Львівської залізниці не підлягають доказуванню між тими самими сторонами у справі № 2/32 згідно частини 4 статті 35 ГПК України.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року по справі № 2/32

Заперечують позицію відповідачів та третьої особи з мотивів, наведених у поданому суду поясненні та просять взяти до уваги те, що ОСОБА_2 надавалась згідно листа начальника Ужгородського відділку Львівської залізниці № 227 від 14.05.1996р. та витягу з протоколу Мукачівської дистанції електропостачання № 19 від 17.05.1996р. частина приміщення вокзалу станції Вовчий для тимчасового проживання. Тобто, будівля вокзалу не є житловим будинком в розумінні ст. 380 ЦК України, а займаний ОСОБА_2 перший поверх вокзалу не може вважатись житловим приміщенням, у відповідності до Додатку Б до ДБН В.2.2-15-2005 "Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки".

Представник відповідачів заперечує з приводу задоволення позовних вимог по мотивах, наведених ним у поданому суду письмовому поясненні та просить суд взяти до уваги те, що знаходження об'єкта на балансі в Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5 з 1946 року не дає йому право на оформлення права власності на цей об'єкт. Зокрема, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження доводів щодо будівництва та введення в експлуатацію спірної будівлі. Листом Львівської залізниці Ужгородського відділку за № 298/1 від 21.06.1996 року, який було адресовано виконавчому комітетові Неліпинської сільської ради народних депутатів, стверджено, що спільним рішенням адміністрації і теркомітету профспілок Ужгородського відділку залізниці ухвалено - вивільнене приміщення із 2-х кімнат та кухні житловою площею 26кв.м. по станції Вовчий виділити електромеханіку Мукачівської дистанції електропостачання ОСОБА_2, склад сім'ї 2 чоловіка (він, дружина -ОСОБА_6).

Цим же листом Львівська залізниця Ужгородського відділку просить виконавчий комітет Неліпинської сільської ради - видати даній особі ордер, що і було відповідно зроблено.

Відтак, вважає, що доводи позивача не відповідають матеріалам справи та суперечать самому змісту документа, а саме протоколу № 19 спільного засідання профкому та адміністрації від 17.06.1996 року, третім питанням порядку денного якого розглядалося питання про виділення ОСОБА_2 квартири на станції Вовчий, яке було прийняте одноголосно. На зазначеному засіданні і було ухвалено рішення про виділення даній особі під квартиру перший поверх вокзалу ст.Вовчий та знято відповідно його з квартирного обліку, що стверджується випискою із протоколу № 19 спільного засідання профкому та адміністрації від 17.06.1996 року.

Зазначає, що із вказаної довідки залізниці вбачається, що дана будівля використовується під житло і в ній проживають дві сім'ї, що свідчить про те, що приймаючи рішення про виділення приміщень сім'ям під житло, позивач виходив з того, що в нього відпала потреба в використанні за призначення такого об’єкту.

Також просить взяти до уваги те, що позивачем не наведено в позові та не надано доказів на підтвердження заявлених вимог, а саме яку функцію виконувала дана спірна будівля до виділення в ній квартир під житло, які виконує після цього, її цільове призначення, тощо. Відтак, вважає, що доводи позивача про визнання за ним права власності на зазначену будівлю являються безпідставними, оскільки буде порушено конституційне право жильців на житло.

Третя особа також заперечує з приводу обґрунтованості доводів позивача та прокурора про наявність підстав визнання права власності на спірну будівлю із її призначенням –вокзал, оскільки така не використовується за призначенням і в ній проведено перепланування приміщень за згодою залізниці.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року по справі № 2/32

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Львівський міжрайонний транспортний прокурор звернувся в інтересах держави в особі Міністерства транспоту та зв’язку України, м. Київ та державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м. Львів до Неліпинської сільської ради, с. Неліпино Свалявського району та до виконавчого комітету Неліпинської сільської ради, с. Неліпино Свалявського району про визнання за державною в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ (орган управління майном) право державної власності на об’єкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м. Львів, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ та розташований у с. Вовчий Свалявського району Закарпатської області, а саме: будівлю вокзалу станції Вовчий (інвентарна картка №3) с. Вовчий, Свалявський район, Закарпатська область, загальною площею 185,8кв.м., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946р.

В обгрунтування правомірності набуття даного майна із посиланням на пункт 2 ст. 328 Цивільного кодексу України позивач та прокурор вказують на те, що будівля вокзалу залізничної станції Вовчий, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с. Вовчий, 9, загальною площею 185,8 м. кв., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946 році обліковується балансі Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5.

Окрім того, земельна ділянка, на якій знаходиться будівля вокзалу залізничної станції Вовчий, належить Залізниці на праві постійного користування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 24.12.2007.

Відокремлений підрозділ "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5"Львівської залізниці за рахунок власних коштів утримує і експлуатує зазначену будівлю, самостійно здійснює її обслуговування та ремонт (довідка від 24.03.2010 № 708), що на думку позивача з урахуванням положень п. 7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/225 від 02.04.1994р. (v_225800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" є одним із основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства.

Таким чином вважають, що будівля вокзалу залізничної станції Вовчий є державною власністю, що перебуває у господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця".

Для оформлення права власності на вищевказану будівлю Залізниця звернулась до сільського голови села Неліпино Свалявського району Закарпатської області листом від 17.12.2009 №2219. Однак, листом від 21.01.2010р. № 14/02-20 сільською радою відмовлено у реєстрації права державної власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна.

Позивач та прокурор вважають дану відмову безпідставною та просять, з огляду на положення статті 392 ЦК України, визнати за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ та державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м. Львів право власності на спірну будівлю.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року по справі № 2/32

Аналізуючи доводи та заперечення сторін з приводу даного спору, суд констатує наступне.

Стаття 318 Цивільного кодексу України визначає, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно зі статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", затвердженого Міністерством транспорту та зв’язку України 03.05.2006р. №413 та зареєстрованого виконавчим комітетом Львівської міської ради 20.06.2006р. під реєстрованим №14151050080000929 дане об’єднання створене згідно із статтями 1, 4 Закону України "Про залізничний транспорт", засноване на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України (орган управління майном) та під порядкове Державній адміністрації залізничного транспорту України.

Розділом 4 даного Статуту визначено, що майно залізниці становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у балансі Залізниці. Майно Залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Згідно пункту 4.3.14 джерелами формування майна Залізниці в тому числі є майно підприємств, організацій, структурних та відокремлених підрозділів, що входять до складу Залізниці.

В обгрунтування своїх вимог Залізницею та Міністерством транспорту та зв’язку України, як позивачами, суду було подано ряд документів, що стосуються правомірності набуття права держаної власності на спірне майно, а саме;

- Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1 від 24.12.2007р, на якій розміщена будівля вокзалу залізничної станції Вовчий Львівської залізниці;

- наказ ФДМУ № 154 від 03.12.1991, відповідно якого передане в повне господарське відання державне майно згідно з Установчим договором від 24.10.1991, укладеного між ФДМУ та Львівською залізницею.

- Додаток № 1 до цього договору, згідно якого Ужгородський відділок залізниці та Ужгородська дистанція цивільних споруд увійшли до Переліку підприємств, що входять до складу Львівської залізниці на правах юридичних осіб та їх структурних підрозділів основної діяльності.

- Додаток № 3 до цього договору, згідно якого в перелік основних засобів Львівської залізниці станом на 01.10.1991 року увійшли усі будівлі та споруди, у тому числі, що знаходились на балансі Ужгородського відділку залізниці, та Статутом Львівської державної залізниці, що затверджений Фондом

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року по справі № 2/32

державного майна України 24.10.1991. відповідно до якого матеріально-технічну базу та майно залізниці складають основні фонди, включаючи закріплений за нею рухомий склад і оборотні кошти, а також інші матеріальні цінності та фінансові ресурси (пункт 3.1 Статуту. Майно залізниці с державною власністю України і належить залізниці на праві повного господарського відання (пункт 3.2 Статуту);

- перебування спірної будівлі вокзалу залізничної станції Вовчий згідно інвентарної картки обліку основних засобів № 3 на балансі відокремленого підрозділу Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5 ДТГО "Львівська залізниця ", є відображена в самостійному балансі цього підрозділу залізниці, утримується та експлуатується за державні кошти.

Відтак, просить позов про визнання за державною в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ (орган управління майном) право державної власності на об’єкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м. Львів, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ та розташований у с. Вовчий Свалявського району Закарпатської області, а саме: будівлю вокзалу станції Вовчий (інвентарна картка №3) с. Вовчий, Свалявський район, Закарпатська область, загальною площею 185,8кв.м., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946р. задовольнити повністю.

Однак, дана вимога не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачами, будівля, на яку позивачі просять суд визнати право власності, закріплені за Залізницею на праві оперативного управління, а у заява про оформлення та видачу свідоцтва про право власності на спірне майно була подано Начальником ВП управління будівельно-монтажних робіт і цивільних спору №5 ДТГО "Львівська залізниця".

Відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до чинного законодавства суб’єкт господарювання, який вважає, що певне майно належить йому на праві оперативного управління, і це право оспорюється (або втрачений документ, що підтверджує це право), може подати до суду позов лише про визнання права оперативного управління на майно (такої ж позиції притримується і Вищий господарський суд України в постанові від 29.10.2009р. №2-21/1114-2009).

У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно положень ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України встановлено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі (436-15) визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом (436-15) та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що позивачі мають право звернутися до суду з позовом за захистом саме своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (в даному випадку - права

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року по справі № 2/32

господарського відання та права власності), але право державної власності на майно, що є предметом спору, Залізниці не належить, а чуже право підлягає захисту лише в межах інституту представництва.

Крім того, згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.

Як вбачається з матеріалів справи, від імені власника майна - держави Україна у даному випадку виступає Міністерство транспорту та зв’язку України, яке є позивачем у даній справі. Але, само Міністерство до Неліпинської сільської ради щодо оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно не зверталося. Отже, права та інтереси Міністерства у даному випадку Неліпинської сільською радою та виконавчим комітетом такої ради порушені не були.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. по справі № 1-10/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. При цьому також було визначено, що можливо захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання.