712/1334/17-а Про визнання дій УПФУ неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця - 31.10.2018 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Пересунька Я.В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Черкасах Черкаської області, в якому просила визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати здійснити з 01.12.2016 відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ перерахунок та виплату пенсії державного службовця, призначеної в розмірі 80 відсотків заробітної плати державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з врахуванням підвищення з 01.12.2015 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (1013-2015-п) та довідки Управління Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області від 14.06.2016 №1249/8-12 про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, із збереженням проценту нарахування пенсії на момент виходу на пенсію в розмірі 80 відсотків, провести нарахування та здійснити виплату заборгованості, що виникне внаслідок такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 2013 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Черкасах Черкаської області та отримує пенсію державного службовця на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII у розмірі 80 % від заробітної плати.

15 грудня 2016 року позивач звернулась до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії державного службовця у звязку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативних актів" (1013-2015-п) , постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 (865-2000-п) та постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2013 року № 426 (426-2013-п) .

Проте, листом від 28 грудня 2016року за № 1066/С-10 Управління Пенсійного фонду України в місті Черкасах Черкаської області повідомило ОСОБА_1 про відмову у проведенні перерахунку пенсії з тих підстав, що з 1 травня 2016 Закон України "Про державну службу" втратив чинність в його попередній редакції, а нова редакція передбачає, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , в якому відсутні спеціальні норми щодо перерахунку пенсії непрацюючих державних службовців.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди мотивували свої рішення тим, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії до законодавства внесено зміни, які не передбачають перерахунку пенсії у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У поданих запереченнях відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 1 травня 2016 року визначалися Законом №3723-ХІІ (3723-12) . Зокрема, статтею 37 цього Закону, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків не менше 25 років, для жінок не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.

Частина перша статті 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у звязку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Проте, 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (76-19) (далі Закон № 76-VIII (76-19) ), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 1 січня 2015 року делегував Уряду.

Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 1 січня по 1 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України №865, за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.

Так, за правилами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом №3723-ХІІ (3723-12) , визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України №865). Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (1013-2015-п) , якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: "форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики".

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у звязку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова Кабінету Міністрів України №1013 не містить.

Отже, з 1 грудня 2015 року по 1 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому, чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону №3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.

Слід також зауважити, що Закон №76-VIII (76-19) , яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у новій редакції, не визнано неконституційним Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобовязана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" (Soering v. United Kingdom) Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, повязаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" (Rees v. United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що, зясовуючи, чи існує позитивне зобовязання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.

У рішенні від 3 червня 2014 року у справі за заявою Валентини Ніканорівни Великоди проти України №43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, суд дійшов висновку, що з 1 грудня 2015 року, початку застосування постанови Кабінету Міністрів України №1013, якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у звязку з набранням у подальшому чинності Законом №889-VIII (889-19) , яким по-іншому врегульовані правовідносини, повязані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону №3723-XII, не підлягають перерахунку у звязку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

За наведених вище обставин, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами рішень, а тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.