Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Розпорядженням № 02.03-10/84 від 24.02.2009р. у зв'язку з лікарняним судді Ходаківської І.П.. змінено склад колегії суддів у справі №29/8 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

У січні 2008 року Відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Донецька залізниця" 736,20грн. суми збитків, та просило залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача - державне підприємство "Придніпровська залізниця".

Під час розгляду справи позивач неодноразово змінював предмет та підставу позовних вимог, відповідачів і остаточно визначився у заяві від 08.09.2008: просив стягнути з Донецької залізниці 50 відсотків плати за користування орендованим вагоном № 23812621 у розмірі 736,20 грн. з ПДВ на підставі ст.41 та 126 Статуту залізниць України, а також судові витрати по справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач ВАТ "Нікопольський феросплавний завод" посилався на самовільне використання Донецькою залізницею вагону №23812621, якій був орендований в числі інших за договором оренди, та надав копії квитанцій про приймання вантажу, претензію від 03.10.2007р., довідку №751 від 26.09.2007р., довідку-розрахунок №130-1688 від 27.09.2007р., довідку станції Нікополь №751 від 26.09.2007р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.10.2008. уточнені позовні вимоги задоволені: стягнуто з державного підприємства "Донецька залізниця" 736,20 грн. плати за користування вагоном та судові витрати.

Рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2008 вмотивоване тим, що Донецька залізниця самовільно використовувала вагон №23812621, який був орендований позивачем, в результаті чого вагон вибув з розпорядження позивача на 6 діб та відправлений у загальний парк вагонів "Укрзалізниці". Господарський суд дійшов до висновку, що незважаючи на те, що акт загальної форми не був наданий позивачем, у даному випадку факт самовільного використання залізницею спірного вагону підтверджується іншими доказами.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.12.2008 за апеляційною скаргою державного підприємства "Донецька залізниця" рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2008 скасоване та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова Донецького апеляційного господарського суду від 02.12.2008 обґрунтована недоведеністю позовних вимог по справі належними і допустимими доказами у відповідності із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із постановою Донецького апеляційного господарського суду, Відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення свого матеріального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2008.

Заявник касаційної скарги вважає достатньою підставою для стягнення плати за користування вагоном інформацію за слідкуванням вагонів та відчеплення 16.08.2007 вагону № 23812621 від потягу, а також посилається на приписи ст. 614 Цивільного кодексу України, яка встановлює відповідальність особи, яка порушила зобов'язання, за наявності її вини.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що між державним підприємством "Придніпровська залізниця" та ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" 09.12.2006р. укладено договір № ПР/М-09-06-4006/НЮ-дч/157 про оренду вантажних вагонів( далі –Договір), яким сторони передбачили, що Придніпровська залізниця передає, а позивач приймає в орендне користування для супроводження перевезень 36 критих вагонів, в тому числі і вагон № 23812621.

У параграфі 21 Договору сторони передбачили, що перевезення вантажу в орендованих вагонах і перевезення порожніх орендованих вагонів (вантаж на своїх осях) регламентується Статутом залізниць України.

Відповідно до параграфу 11 Договору на орендований вагон орендар наносить з двох сторін трафарет: "Орендований ВАТ "НЗФ". Негайне повернення на станцію Нікополь Придніпровської залізниці. Термін оренди з 01.01.2007р. по 31.12.2007р.".

Відповідно квитанції про приймання вантажу № 47038613 від 04.08.2007. орендований вагон № 23812621 прийнятий до перевезення на станції Нікополь Придніпровської залізниці на станцію призначення Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці, вантажовідправник - ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", одержувач –ВАТ "Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча".

08.08.2007р. вагон №23812621 за залізничною накладною №49904673 прийнятий на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці для повернення - перевезення до станції призначення Нікополь Придніпровської залізниці з позначкою на квитанції про приймання вантажу №49904673 "Арендатор ОАО "Никопольский завод феросплавов" Срочный возврат на станцию НИКОПОЛЬ!". Відповідно даних штемпелів цієї накладної вагон №23812621 прибув до позивача 19.08.2007.

Позивач за довідкою-розрахунком, посилаючись на ст.ст.41, 116, 119 Статуту залізниць України, п.п.1, 2.2, 2.4 Правил розрахунків за перевезення вантажів та розпорядження Кабінету Міністрів України №706-р від 08.10.2004р. (706-2004-р) нарахував плату за користування вагоном №23812621 в сумі 736,70грн. з ПДВ та звернувся до господарського суду із заявою про стягнення 50% плати за користування орендованим вагоном №23812621 в сумі 736,20грн.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що предметом спору є стягнення з залізниці плати за користування орендованим вагоном за час самовільного використання залізницею спірного вагона.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) , цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов’язки сторін виникають не лише з умов укладеного ними договору, а й на підставі норм, установлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини у певних випадках.

Стаття 119 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) ( з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами ( контейнерами) встановлюється Правилами.

Статтею 126 Статуту залізниць України встановлено, що у разі самовільного використання залізницею вагонів (контейнерів), що належать підприємствам або орендовані ними, залізниця сплачує їм плату за користування, встановлену статтею 119 цього Статуту.

У відповідності із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень на вимоги.

Згідно Правил заявлення та розгляду претензій ( розділ 29 Правил перевезень вантажів) претензії, а відтак і позови, що виникають з приводу самовільного використання залізницею вагонів (контейнерів), що належать підприємствам чи орендовані ними, заявляються залізниці, яка самовільно використовувала вагони (контейнери).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приписами статті 129 Статуту залізниць України встановлено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлений Правилами складання актів ( розділ 28 Правил перевезень вантажів). Згідно п.3 Правил складання актів акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, в тому числі, для засвідчення самовільного зайняття залізницею вагонів і контейнерів, що належать підприємствам, організаціям, установам або орендовані ними.

Акти загальної форми підписуються особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.

Пункт 16 Правил складання актів встановлює, що у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право подати письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень безпосередньо або через начальника станції.

Відтак, судом апеляційної інстанції правильно визначено, що факт самовільного використання залізницею орендованих вагонів має бути підтверджений актом загальної форми або доказами оскарження відмови начальника станції скласти такий акт, оскільки не кожний випадок прострочення доставки порожніх орендованих або власних вагонів свідчить про самовільне використання цих вагонів залізницею.

При цьому під самовільним використанням залізницею вагонів, що належать підприємства або орендовані ними, слід розуміти самовільне без згоди власника або орендаря використання залізницею цих вагонів для перевезення вантажів інших вантажовідправників. Докази такого використання залізницею спірного вагона в матеріалах справи відсутні.

Згідно ст.41 Статуту залізниць України залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів та порядок їх обчислення встановлені Правилами обчислення термінів доставки вантажів (розділ 5 Правил перевезень вантажів).

За несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф, розмір якого встановлений ст.116 Статуту залізниць України.

Позивач не заявляв у позовній заяві до відповідача вимоги про сплату штрафу за несвоєчасну доставку (прострочку в доставці) порожніх орендованих вагонів на станцію призначення.

Вирішуючи спір по суті, судом першої інстанції проігноровано вимоги ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів по справі в тому розумінні, що додаткові докази можуть доповнювати та конкретизувати, а не підміняти ті докази, які відповідно до законодавства визначені як належні докази певних обставин.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", оскільки судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" в касаційній скарзі на приписи ст. 614 Цивільного кодексу України щодо відповідальності особи, яка порушила зобов'язання за наявності вини, - не спростовує обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Загальні умови відповідальності за порушення зобов'язання не замінюють відповідальність учасників договору перевезення, яка встановлена приписами спеціального транспортного законодавства, оскільки плата за користування власними або орендованими вагонами, у разі доведеності самовільного використання цих вагонів залізницею, встановлена саме Статутом залізниць України та Правилами перевезень вантажів.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.12.2008р. у справі № 29/8 залишити без змін.