Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Першиков Є.В.

судді: Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

Розпорядженням № 02.03-10/84 від 24.02.2009р. у зв'язку з лікарняним судді Ходаківської І.П.. змінено склад колегії суддів у справі № 17/162 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

У травні 2005 року державне підприємство "Донецька залізниця" звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до державного підприємства "Донецька вугільна коксова компанія" про стягнення 47314,56 грн. плати за користування вагонами за час їх знаходження в ремонті у вагонному депо Іловайськ Донецької залізниці після сходу та пошкодження на під'їзній колії "Донецької вугільної коксової компанії".

Позовні вимоги були вмотивовані тим, що внаслідок сходу 5 вагонів на під'їзній колії "Донецької вугільної коксової компанії" вагони було відправлено у деповський ремонт у вагонне депо Іловайськ Донецької залізниці, а у відповідності із ст.119 Статуту залізниць, п.3 Правил користування вагонами і контейнерами та Правилами обслуговування під'їзних колій вантажовласник повинен сплатити залізниці плату за користування вагонами за час їх знаходження у ремонті у вагонному депо залізниці.

Під час розгляду справи провадження зупинялось у зв'язку із реорганізацією відповідача та визначення правонаступника та у в зв'язку із призначенням судом судової бухгалтерської експертизи. Після реорганізації правонаступником "Донецької вугільної коксової компанії" визначено державне підприємство"Артемвантажтранс".

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.12.2008 позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з державного підприємства "Артемвантажтранс" як правонаступника "Донецької вугільної коксової компанії" 36803,60 коп. плати за користування вагонами за час їх знаходження безпосередньо у депо в ремонті, а у стягненні плати за користування вагонами за час їх простою на станції в очікуванні відправлення у депо в ремонт відмовлено.

Судове рішення вмотивоване посиланням на відсутність нормативу часу у 2004 році на ремонт вагонів після сходу та пошкодження, тому плата за користування пошкодженими вагонами стягнута за весь фактичний час знаходження вагонів в депо у ремонті.

В апеляційному порядку справи не переглядалась.

Не погоджуючись із рішенням суду, державне підприємство "Артемвантажтранс" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи та невідповідність висновків в рішенні суду обставинам справи. У касаційній скарзі заявник знову наполягає на встановлену Міністерством шляхів сполучень СРСР 02.06.1981 телеграмою № С-18236 норму часу на перебування вагонів у поточному ремонті з відчепленням 12 годин, яку суд, на думку скаржника, безпідставно не врахував.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин та повноти їх встановлення в рішенні та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 19.05.2003 Донецька залізниця та державне підприємство "Артемвугілля" уклали договір № 7/145 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Горлівка строком на п'ять років з 01.07.2003 по 30.06.2008, пунктом 12 якого власник під'їзної колії "Артемвугілля" взяв на себе зобов'язання сплачувати плату за користування вагонами відповідно до Правил користування вагонами.

Вказаним договором сторони визначили, що з усіх питань, що не передбачені цим договором, сторони керуються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та чинним законодавством.

У грудні 2004 року зі станції Горлівка Донецької залізниці відповідно укладеного договору № 7/145 від 19.05.03. під завантаження подавалися вагони №№ 67164566, 67852855, 66241225, 67146167, 67696377, 65302671 Державному підприємству "Донецька вугільна коксова компанія", правонаступником якого є Державне підприємство "Артемвугілля".

Після завантаження вагонів на під'їзній колії відбувся схід цих вагонів з вини власника колії (відправника), внаслідок чого вагони були пошкоджені. Ця обставина підтверджується актами про пошкодження вагонів форми ВУ-25 та актами загальної форми, які були складені працівниками вагонного депо станції Горлівка та підписані представниками відправника.

Вагони були направлені залізницею на ремонт у вагонне депо станції Іловайськ, де знаходились в ремонті від 10 до 23 діб.

Згідно зі статтею 73 Статуту залізниць України відповідальність перед залізницею за користування вагонами та їх збереження несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія, тому після закінчення ремонту вагони були повернуті до експлуатації, і залізниця донарахувала додатково плату за користування вказаними вагонами, що підтверджують відомості №№ 014001, 022002, 023003. Вказані відомості підписані з боку "ДП "Артемвугілля" ВТУ "Артемвантажтранс" з застереженням про часткове визнання плати, оскільки вагони знаходилися в ремонті більш трьох діб. Донецька залізниця, не погодившись з цим міркуванням, 03.02.2005р., 14.02.2005р., 22.02.2005р. пред'явила рахунки № 25, 31, 32, 36 на оплату у повному обсязі нарахованої плати за користування вагонами до виходу їх з ремонту.

Відповідач оплатив вартість ремонту вагонів та нараховану плату за користування вагонами частково у сумі 4295 грн., неоплаченою залишилась сума 47314 грн. 56 коп., яку залізниця і просила суд стягнути.

Таким чином, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що предметом спору є стягнення плати за користування вагонами, пошкодженими на під'їзній колії відповідача, за час очікування подачі в ремонт та час знаходження їх в ремонті у вагонному депо залізниці.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерту для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється за правилами статті 43 цього Кодексу як один із доказів.

При проведенні експертизи на вимогу відповідача експерт зробив висновок про перевищення норм часу на ремонт, у зв'язку з чим надмірно оплачена відповідачем плата за користування вагонами. Такий висновок він обґрунтував листом вагонного господарства Укрзалізниці № ЦВ 17/166 від 01.03.2006р., з якого вбачається, що норми часу до введення їх наказом Укрзалізниці від 14.06.2005. не встановлювалися, а визначався середній час знаходження вагонів в ремонті при його технічному обслуговуванні.

Згідно телеграфної вказівки МПС СРСР від 02.06.1981. з 01.07.1981. для залізниць були встановлені норми простою 12 годин, але вказаний час встановлювався для технічного обслуговування вагонів, а спір між сторонами у справі виник про стягнення плати за користування вагонами за весь час знаходження в ремонті пошкоджених вагонів. Експерт зробив розрахунок плати виходячи з норм простою 12 год., не враховуючи, що вказаний час встановлювався для технічного обслуговування вагонів, тобто поточного ремонту, а не ремонту пошкоджених відправником вагонів.

Заперечення відповідача щодо перевищення терміну ремонту вагонів не прийняті судом, з чим погоджується і колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки нормативні документи, на які відповідач посилається, норми часу на поточний відцепочний ремонт пошкодженого вагону не встановлюють. Нормативний час, встановлений наказом "Укрзалізниці" від 14.06.2005 № 164Ц, також обґрунтовано не враховано судом, оскільки пошкодження спірних вагонів відбулось у грудні 2004 року.

Однак, правильно, повно та об'єктивно встановивши фактичні обставини справи та оцінивши докази, суд першої інстанції не визначив законодавство, яким було б встановлено стягнення з власника під'їзної колії плати за користування вагонами за час їх знаходження у ремонті у вагонному депо залізниці.

Стаття 24 Закону "Про залізничний транспорт" встановлює, що відправники, одержувачі вантажів та власники під'їзних колій несуть матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України за пошкодження контейнерів і рухомого складу перевізників, а перевізники –за втрату і пошкодження транспортних засобів, що їм не належать, у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Стаття 124 Статуту залізниць України встановлює, що за пошкодження і втрату вагонів, контейнерів на залізничних під'їзних коліях, у порту, на залізничній лінії, що будується, під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції, відправник, одержувач, порт, підприємство ( організація) несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Вантажовідправник, вантажоодержувач, порт, підприємство (організація) зобов'язані також відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Ст.119 Статуту залізниць України встановлює, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами встановлюється Правилами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника під'їзної колії, порту, підприємства.

Правила користування вагонами і контейнерами (розділ 6 Правил перевезень вантажів), встановлюють, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станції відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами) форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про користування вагонами (контейнерами), актів про затримку вагонів, актів загальної форми.

Час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів ( контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Задовольняючи позовні вимоги Донецької залізниці, суд першої інстанції посилався на пункт 2.9 Правил обслуговування залізничної під'їзної колії, яким встановлено, що власник під'їзної колії і контрагент несуть відповідальність за збереження вагонів і контейнерів, які належать залізниці, відповідно до статті 124 Статуту залізниць. Випадки їх пошкодження оформлюються актом про пошкодження вагона(контейнера) форми ВУ-25М, який підписується представником залізниці і уповноваженим представником власника під'їзної колії або контрагента.

Пошкоджені одержувачем, відправником вагони ( в разі ремонту їхніми силами і засобами) вважаються такими, що перебувають у їх користуванні до закінчення ремонту і приймання працівниками вагонного господарства залізниці.

Таким чином, пошкоджені вантажовласником вагони вважаються такими, що знаходяться у користуванні, лише у випадку ремонту їх силами і засобами власника під'їзної колії, а як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, пошкоджені вагони були прийняті залізницею від власника під'їзної колії та відправлені в ремонт у вагонне депо залізниці.

Однак, ані Статут залізниць України, ані Правила перевезень вантажів, ані інші нормативно-правові акти станом на грудень 2004 року не встановлювали обов'язок власника під'їзної колії сплатити залізниці плату за користування вагонами, пошкодженими з його вини на під'їзній колії, за час перебування їх в ремонті у вагонному депо залізниці.

Обов'язок сплатити плату за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагону в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням як складову частину збитків встановлено Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 16.04.2008 № 443 (z0395-08) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.05.2008 за № 395/15086 (z0395-08) , яким Правила користування вагонами і контейнерами доповнені новим розділом "Порядок розрахунків розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів".

Однак, цей Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України не має зворотної сили і не може бути застосований до правовідносин, що виникли у грудні 2004 року.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про всебічне і повне встановлення судом першої інстанції обставин справи, але невірне застосування норм матеріального права, на підставі чого судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, хоча і з інших підстав, ніж зазначені у касаційній скарзі.

Оскільки судова експертиза провадилась за клопотанням державного підприємства "Артемвантажтранс", не викликалась нагальною необхідністю і не вплинула на результат розгляду справи, то клопотання відповідача про покладення витрат по проведенню експертизи на Донецьку залізницю відхиляється.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-10 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу державного підприємства "Артемвантажтранс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2008р. у справі №17/162 скасувати.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

В стягненні з Донецької залізниці витрат на проведення судової експертизи відмовити.

Стягнути з державного підприємства "Донецька залізниця" на користь державного підприємства "Артемвантажтранс" державне мито в сумі 236 ( двісті тридцять шість) грн. 57 коп. за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Донецької області видати наказ.