Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс"

участю представників сторін:

від позивача –Дика Т.В.

відповідача –Гордієнко Н.В.

В червні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс" звернулось до господарського суду Полтавської області із позовом до дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за договором поставки № 5/03-06 від 06.03.2006 р. у розмірі 1 946 617,32 грн., в тому числі 1 155 307,00 грн. основної заборгованості, та 435 188,48 грн. пені за частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно із заявою про уточнення позовних вимог від 16.10.2008 р. (а.с. 93), внаслідок часткової сплати боргу під час розгляду справи, заявлена сума що підлягає до стягнення складається з 175 306,99 грн. основної заборгованості, 478 998,90 грн. пені, 263 234,13 грн. штрафу та трьох відсотків річних у розмірі 58 523,31 грн. і становить 976 063,33 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16 жовтня 2008 року (суддя –О.Тимощенко) залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2008 року (головуючий –М.Чорногуз, судді –Г.Жук, О.Агрикова) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача судові витрати, 175 306,99 грн. основного боргу, 58 523,31 грн. трьох відсотків річних. В частині стягнення 478 998,90 грн. пені та 263 234,13 грн. штрафу у задоволені позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 16 жовтня 2008 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2008 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 6 березня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс" (постачальник) та філією "Автодорсервіс" дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець) було укладено договір поставки № 05/03-06 відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати чи поставити покупцю продукцію –бітум дорожній (марка –БНД 60/90, БНД 90/130) та нафтопродукти за замовленням.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок та строк виконання зобов`язань по оплаті за поставлений товар врегульовано наступним чином.

Згідно з пунктом 3.1. договору ціна на товар, що поставляється за цим договором складає 1 450,00 грн. в т.ч. ПДВ, без включення до неї ж/д тарифу та автотранспортних витрат, які окремо сплачуються покупцем за поданими ж/д накладними та автотранспортними накладними.

Загальна сума всього договору складає 8 700 000,00 грн.; розрахунки за поставлену продукцію здійснюють в безготівковому порядку на підставі виставлених рахунків; вартість поставленої продукції підлягає сплаті покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом шістдесяти днів, з моменту фактичної поставки продукції ( п. п. 3.2., 6.1., 6.2.).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З наявних у матеріалах справи копій накладних, підписаних обома сторонами (а.с. 110 –150) вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 868 259,78 грн.

Як вбачається із копії акту звірки розрахунків станом на 01.10.08 р. (а.с. 98), копій платіжних документів (а.с. 100-103), виписки з розрахункового рахунку ТОВ "Альянс", відкритому у Дніпропетровській філії АКБ "Форум" в частині надходження від філії "Автодорсервіс" дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" грошових коштів по договору (а.с. 99), відповідач свої зобов`язання по оплаті за поставлений товар виконав частково, сплативши 4 107 000,00 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 05/03-06 від 06.03.2006 р., у відповідача утворилась основна заборгованість у розмірі 175 306,99 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо правомірності заявлених позовних вимог по стягненню з дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" основної заборгованості у розмірі 175 306,99 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 58 523,31 грн. є законним і відповідає обставинам справи.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача пені та семивідсоткового штрафу, передбаченого частиною 2 статті 231 ГК України, касаційна інстанція зазначає наступне.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Тому для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

При винесенні постанови, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 478 998,90 грн. пені та 263 234,13 грн. штрафу задоволенню не підлягають, оскільки предметом даного спору є правовідносини з приводу прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому дія правової норми закріпленої частиною 2 статті 231 ГК України на них поширюватись не може.

Таким чином, з огляду на те, що в пункті 7.1. договору сторони не погодили конкретний розмір штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для стягнення заявлених штрафних санкцій.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного господарського суду не спростовують і підстав для скасування рішення господарського суду Полтавської області від 16 жовтня 2008 року та постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2008 року не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 16 жовтня 2008 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2008 року у справі за № 16/198 - без змін.