19/18 Про визнання незаконною приватизації гуртожитків, включення їх до статутного фонду підприємства - 12.10.2010 Прийняття

Позовні вимоги заявлено Прокурором Залізничного р-ну м.Львова, м.Львів в інтересах держави в особі: Позивача: Львівської міської ради, м.Львів до відповідача-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів до відповідача-2: РВ ФДМ України у Львівській області, м.Львів до відповідача-3: Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів за участю Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м.Львів про визнання незаконною приватизації гуртожитків, включення їх до статутного фонду підприємства. Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами перевірки на предмет додержання вимог чинного законодавства під час приватизації ВАТ "Львівський керамічний завод", проведеної прокуратурою Залізничного району м. Львова, встановлено, що в ході проведення приватизації включення гуртожитків у м.Львові по вул.Низинній,19 (інвентарний номер 16001) та по вул.Низинній, 17 (інвентарний номер 16002) до цілісного майнового комплексу підприємства, суперечило вимогам чинного, на час приватизації Львівського керамічного заводу, законодавства.

Обставини справи:

Ухвалою суду від 09.02.2010р. про порушення провадження у справі розгляд справи призначено на 10.03.2010р., та зобов'язано сторони долучити ряд документів, необхідних для вирішення спору.

Посилаючись на п.п. 41, 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993р. №717 (717-93-п) , згідно з якими вартість цілісного майнового комплексу підприємства під час приватизації повинна бути зменшена на вартість майна державного житлового фонду, а також на вартість об'єктів, що не підлягають приватизації, чого не було виконано Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області при затвердженні актів інвентаризації та оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського керамічного заводу, ст.ст. 4, 127- 131 Житлового Кодексу УРСР, п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208 (208-86-п) , ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, яка діяла на час приватизації), ст. 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", Прокурор зазначає, що оскільки будівлі гуртожитків по вул. Низинна, 19 та по вул. Низинна, 17 перебували у віддані Державного підприємства "Львівський керамічний завод", то їх слід відносити до об'єктів державного житлового фонду. Таким чином, гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , а отже акт оцінки вартості майнового комплексу і перелік майна, що передається до статутного фонду ВАТ "Львівський керамічний завод" в частині включення вказаних гуртожитків до складу цілісного майнового комплексу та до статутного фонду підприємства,- є незаконним. Відповідно, як зазначено у позовній заяві прокурора, незаконними та таким, що підлягають скасуванню є п.п.79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод", а також підлягає скасуванню Розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку по вул. Низинній, 17 та видане на підставі нього Свідоцтво про право власності ЗАТ "Львівський керамічний завод" на гуртожиток по вул. Низинній, 17 у м. Львові.

Упродовж 2009р. на адресу Прокуратури Залізничного району м.Львова надходили неодноразові звернення мешканців зазначених гуртожитків щодо порушення їх конституційних прав та невиконання ВАТ "Львівський керамічний завод" зобов'язання про забезпечення належних умов проживання.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади міста, в тому числі, і мешканців зазначених гуртожитків.

За наведених обставин, врегулювання цього спірного питання побтребує втручання органів прокуратури, в порядку вимог ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", оскільки прокурор може звертатися до суду з позовами про захист інтересів невизначеного кола осіб, а також здійснює представництво інтересів держави у суді.

Державою, а саме ст. 41 Конституції України, гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а ст.47 Конституції (Основного Закону) України надає кожному право на житло.

Включення, всупереч вимогам законодавства, гуртожитків, які занходяться по вул. Низинній, 17, 19 до складу цілісного майнового комплексу під час приватизації Львівського керамічного заводу, порушило право громадян-мешканців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду, яке передбачено ст. 9 Житлового кодексу України.

Позивач в Поясненнях по суті позову просить позовні вимоги задоволити, мотивуючи тим, що гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , а отже включення вартості гуртожитків, які занходяться по вул. Низинній, 17 та 19 у м. Львові до статутного фонду ВАТ "Львівський керамічний завод" суперечило вимогам діючого законодавства України. Відповідно, Акт оцінки вартості майнового комплексу ти Перелік майна, що передається до статутного фонду в частині включення вказаних гуртожитків до складу цілісного майнового комплексу є незаконними, а тому підлягають скасуванню. Також Позивач посилається на ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", відповідно до якої в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Таким чином, гуртожитки як об’єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації.

Відповідач-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів у Відзиві на позов (вх. № канц. 30.06.2010р.) просить відмовити у задоволенні позову, в якому зазначено, що Прокурором Залізничного району м. Львова заявлено позов до Відкритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод", хоча станом на 30.06.2010р., що підтверджується довідкою з ЄДР, у державному реєстрі зазначено Закрите акціонерне товариство "Львівський керамічний завод". Згідно із ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992р. №2483-12, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Частиною 2 ст.2 вказаного Закону встановлено перелік об'єктів, що не підлягають приватизації відповідно до цього Закону (2482-12) , серед яких є і кімнати у гуртожитках.

Враховуючи наведене, відповідач-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів вважає, що включення гуртожитків до статутного фонду ВАТ ЛКЗ є цілком правомірним. Позивачем встановлено, що будівлі гуртожитків по вул.Низинній, 17, 19 перебували у віданні державного підприємства "Львівський керамічний завод", тому їх слід відносити до об'єктів державного житлового фонду. Дані об'єкти перебували у віданні ЛКЗ, крім того, вони збудовані за замовленням та за кошти підприємства. Однак, перебування житлового об'єкта у віданні державного підприємства не є підставою для включення його до державного житлового фонду, оскільки, відповідно до ст. 5 Житлового кодексу Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Спірні гуртожитки з моменту їх будівництва перебували у віданні підприємства, адміністрація та профспілковий комітет якого спільно здійснювали керівництво ними. На ствердження позивача про те, що включення, всупереч вимогам законодавства, гуртожитків по вул.Низинній,17,19 до складу цілісного майнового комплексу під час приватизації Львівського керамічного заводу, порушило право громадян-мешканців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду, яке передбачено ст. 9 Житлового кодексу, відповідач-1 наголосив, що наведене не відповідає дійсності та чинному законодавству. Так, згідно із ст.127 Житлового Коексу України гуртожитки використовуються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Отже, гуртожитки - це тимчасове місце проживання. Згідно із ст. 9 ЖК України жилі приміщення в державному житловому фонді надаються громадянам у безстрокове користування. Крім того, згідно із ч.2 вказаної статті громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах. Приватизація кімнат в гуртожитках чинним законодавством не передбачена, а тому відповідач-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів вважає, що в даному випадку, конституційні права (ст.41,47 конституції України) мешканців гуртожитків Львівським керамічним заводом не порушено. Крім того, щодо права фізичних осіб на житло, то це конституційне право підлягає захисту у районних судах загальної юрисдикції за відповідними позовами цих осіб. Позивачем заявлено вимогу про передачу гуртожитків до комунальної власності, однак, в матеріалах справи відсутня згода на це самої міської ради, адже, відповідно до приписів частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Позивачем не наведено жодної правової підстави, норми матеріального права, які б надавала право вилучати гуртожитки зі статутного фонду товариства та зобов'язувала б міську раду їх приймати на баланс. Як зазначено відповідачем-1, згідно з приписами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Приписами частини 4 статті 319 ЦК України унормовано, що власність зобов'язує. Порядок утримання гуртожитків регулюється Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208 (208-86-п) .

Також відповідачем-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів зазначено, що даним позовом порушуються права і інтереси 192-ох акціонерів Закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод", які у сукупності володіють 11173000 шт. простих акцій. Визначення кількості і вартості акцій проводилось на підставі акту оцінки цілісного майнового комплексу при приватизації підприємства, в перелік майна якого включені і спірні гуртожитки. Таким чином, включені до вартості статутного капіталу об'єкти впливають на розмір частки кожного акціонера. Відповідач-1 стверджує, що при вилученні їх з статутного фонду ЗАТ ЛКЗ розмір частки кожного акціонера пропорційно зменшиться та зменшиться в цілому розмір статутного капіталу ЗАТ "ЛКЗ". Відповідно до Статуту Товариства та Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) ,- зменшення розміру статутного капіталу відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

Згідно із ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Вважаємо, що позивачем пропущено термін для звернення до суду без поважних причин.

На підставі наведеного, відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідачем-2: РВ ФДМ України у Львівській області, м.Львів подано Відзив на позовну заяву (вх. № канц. 4752 від 10.03.2010р.), у якому зазначено, що враховуючи вимоги ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993р. №717 (717-93-п) (в редакції, яка діяла на час приватизації Львівського керамічного заводу), ст.ст. 4, 127- 131 Житлового Кодексу УРСР, п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208 (208-86-п) , ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", гуртожитки, як об’єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , а, отже включення вартості гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинній, 17, 19 до статутного фонду (капіталу) ВАТ "Львівський керамічний завод" суперечило вимогам діючого законодавства України. Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затверджено Наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999р. №908/68 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1999р. № 414/3707 (z0414-99) , єдиним способом управління об’єктами державного житлового фонду, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації,- є передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) . З огляду на наведену норму та зважаючи на те, що вартість спірних гуртожитків повинна була бути вилучена із вартості статутного фонду (капіталу) ВАТ "Львівський керамічний завод" під час приватизації, самі гуртожитки, як об’єкти державного житлового фонду, підлягали безоплатній передачі регіональним відділенням в комунальну власність територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради.

Оспорюваний у відповідних частинах Акт оцінки вартості майна від 30.11.1993р. та Перелік нерухомого майна, на підставі яких гуртожитки, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул. Низинна, 17 та 19 були передані у власність ВАТ "Львівський керамічний завод",- безпосередньо стосується прав та законних інтересів Львівської міської ради, а за результатами визнання частково недійсним зазначених документів та повернення гуртожитків до державної власністі, саме Львівська міська рада як орган, який наділений правом представляти інтереси територіальної громади м.Львова отримає у власність дані гуртожитки у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) . З врахуванням вказаного, відповідачем-2 визнано позов в частині визнання недійсним Акту оцінки вартості майна від 30.11.1993р., затвердженого Наказом Регіонального відділення від 30.11.1993р. №399 в частині включення вартості гуртожитків за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 до статутного фонду (капіталу) ВАТ "Львівський керамічний завод".

Відповідач-3: Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча був повідомлений належним чином про час і місце проведення судового засідання, заперечення на позов не подав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м.Львів, в судове засідання не з'явилась, причин неявки не повідомила, хоча була повідомлена належним чином про час і місце проведення судового засідання, пояснення по суті позову суду не подала.

Розгляд справи неодноразово відкладався, про що свідчать відповідні ухвали суду, які знаходяться в матеріалах справи, з причин, зазначених у цих ухвалах.

Розглянувши матеріали справи, документи, подані військовим прокурором позивачем та відповідачем, заслухавши доводи і заперечення представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд при прийнятті рішення виходив з наступного:

На виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №635 "Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій" (635-93-п) , Регіональним відділенням видано Наказ від 09.09.1993р. № 262 "Про приватизацію", яким прийнято рішення про приватизацію Львівського керамічного заводу. Наказами Регіонального відділення від 20.10.1993р. №309 та від 29.10.1993р. №346 створені, відповідно, комісія приватизації Львівського керамічного заводу та комісія по інвентаризації майна Львівського керамічного заводу.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області від 30.11.1993р. №399 затверджено Акт оцінки вартості майна Львівського керамічного заводу, а Наказом від 25.02.1994р. № 89 перетворено Львівський керамічний завод у Відкрите акціонерне товариство "Львівський керамічний завод".

Згідно з Актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського керамічного заводу, вартість гуртожитків по вул. Низинна, 17, 19 у м.Львові включена до статутного фонду акціонерного Товариства під час приватизації (п.п. 79-80 Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Львівський керамічний завод").

Відповідно до Наказу регіонального відділення Фонду державного майна у Львівській області від 21.11.1997р. № 1718 процес приватизації ВАТ "Львівський керамічний завод" завершено (копію долучено до матеріалів справи).

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 21.03.2002р. №224 оформлено право власності ВАТ "Львівський керамічний завод" на будівлю гуртожитку по вул.Низинна, 17 у м.Львові, на підставі якого видано свідоцтво про право власності ВАТ "Львівський керамічний завод" на гуртожиток по вул.Низинній, 17 у м.Львові.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, Господарський суд Львівської області прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково.

Прокурор Залізничного району м. Львова звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівської міської ради, оскільки вважає, що включенням до статутного фонду ВАТ "Львівський керамічний завод" гуртожитків, які знаходяться, по вул. Низинній, 17, 19 у м.Львові були порушені вимоги законодавства України про приватизацію, Акт оцінки вартості майна, Львівського керамічного заводу від 30.11.1993р. та п.п. 79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ВАТ "Львівський керамічний завод" в частині включення до них гуртожитків, які знаходяться у м.Львові по вул. Низинній, 17, 19 слід визнати незаконними та скасувати.

Положеннями ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно із ч.1 ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

З урахуванням вищевикладеного, оскаржуваний Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського керамічного заводу, затверджений наказом регіонально відділення фонду Державного майна України у Львівській області та Перелік майна переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод", не є нормативними правовими актами, оскільки вони не встановлюють, не змінюють і не скасовують норми права та неодноразово не застосовуються; не є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), оскільки вони не породжують права і обов'язки щодо позивача.

Оскаржуваний Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського керамічного заводу та Перелік майна переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод", затверджені Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 30.11.1993р. №399, є лише результатом діяльності комісії, яка створена, згідно з Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 09.09.1993р. №262, та не є актами державного чи іншого органу, який може бути предметом оскарження в господарському суді.

Також слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15.12.2006р. N 483-V (483-16) стаття 12 ГПК України була викладена в новій редакції, відповідно до внесених змін до статті 12 були виключені слова "а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві".

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним Акту оцінки вартості майна Львівського керамічного заводу від 30.11.1993р., а також визнання незаконним та скасування п.п.79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод", підлягає припиненню з підстав, передбачених п.1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір про визнання недійсним Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу та пунктів Переліку майна переданого до складу статутного фонду товариства не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині скасування Розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку по вул. Низинній, 17 та видане на підставі нього Свідоцтво про право власності ЗАТ "Львівський керамічний завод" на гуртожиток по вул. Низинній, 17 у м. Львові, виходячи з наступного:

Статтею 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Позивачем заявлено вимогу про передачу гуртожитків до комунальної власності, однак, у матеріалах справи відсутня згода на це самої міської ради, адже, відповідно до приписів частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Прокурором та позивачем не наведено жодної правової підстави, норми матеріального права, яка б надавала право вилучати гуртожитки зі статутного фонду товариства та зобов'язувала б міську раду їх приймати на баланс. Згідно з приписами статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Приписами частини 4 статті 319 ЦК України, унормовано, що власність зобов'язує. Порядок утримання гуртожитків регулюється Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208 (208-86-п) .

Згідно з п.1.4 Положення, визначено наступні способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, які є такими: - здійснення приватизації відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , "Про Державну програму приватизації" (1723-14) та інших нормативно-правових актів; - передача майна в оренду відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) ; - передача майна до комунальної власності у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) ; - передача майна в управління центральним та місцевим органом виконавчої влади у порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.98 № 1482 (1482-98-п) ; - передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання (далі - Договір зберігання) відповідно до вимог законодавства; списання об'єктів державної власності у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007р. №1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності" (1314-2007-п) ; використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009р. № 253 "Про затвердження Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб" (253-2009-п) .

Крім того, відповідно до п.2.3.1 Положення, передача у комунальну власність державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) , постановами Кабінету Міністрів України від 21.09.98 N 1482 "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (1482-98-п) , від 19.02.1996р. №222 "Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності" (222-96-п) та від 06.11.1995 №891 (891-95-п) "Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій".

Відповідно до п.2 "Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6.11.1995р. N891 (891-95-п) , передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).

Крім того, згідно з п.1 наведеного, Положення (891-95-п) , у попередньому його абзаці ним визначено порядок передачі до комунальної власнісності загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій (далі - відомчий житловий фонд), у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій.

Також, відповідно до вимог п.1 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"(у редакції, яка існувала на час видачі оскаржуваного наказу), державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, згідно з вимогами цього Закону (2482-12) .

Відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", що діє на час розгляду спору, та визначає організацію проведення приватизації та оформлення права власності, стосується не гуртожитків, а кімнат у гуртожитках.

Також, відповідно до вимог п.2 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакціях станом на момент видачі оскаржуваногонаказу та на момент вирішення спору), у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.

Щодо зазначення у п.4 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України випадку, на який позовна давність не поширюється, а саме: на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи та вищенаведеними доводами мотивувальної частини рішення, ні прокурором, ні позивачем не обґрунтовано порушення права власності чи іншого речового права, а сааме, Львівської міської ради, а аналіз доводів прокурора та позивача свідчить про обгрунтування ними порушеного права держави.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, слід залишити без розгляду, оскільки прокурором не подано документально обґрунтованих підстав про порушення прав Львівської міської ради, а позивачем: Львівською міською радою не доведено в процесі судового розгляду факту порушення відповідачем-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів, відповідачем-2: РВ ФДМ України у Львівській області, м.Львів її охоронюваних законом прав.

В частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним Акту оцінки вартості майна від 30.11.1993р. та визнання незаконним та скасування пп. 79-80 Переліку майна, переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів, керуючись вимогами вимогами ст.12, ч.1. ст. 80 ГПК України, слід припинити, оскільки оскаржувані Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського керамічного заводу, затверджений Наказом Регіонально відділення фонду Державного майна України у Львівській області та Перелік майна, переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод", не є нормативними правовими актами, оскільки вони не встановлюють, не змінюють і не скасовують норми права та неодноразово не застосовуються; не є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), оскільки вони не породжують права і обов'язки щодо позивача.