Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача: не з?явились

- відповідача: не з?явились

У листопаді 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 144 398,19 грн., а саме 139 158,00 основної заборгованості, 240,19 грн. 3% річних та 5 000,00 грн. збитків у вигляді витрат на правову допомогу у зв’язку з неналежним виконанням останнім зобов’язань за договором купівлі-продажу виробничого обладнання № 20/06/08 від 20.06.2008 року з оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2008р. (суддя Чебикіна С.О.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 139158 грн. 00 коп. боргу, 240 грн. 19 коп. 3% річних, 1393 грн. 98 коп. витрат по сплаті державного мита та 113 грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2009р. (головуючий Григорович О.М., судді Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, який оскаржується.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 20.06.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" (далі-позивач, продавець) та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі-відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу виробничого обладнання № 20/06/08, відповідно до умов якого продавець зобов’язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець, в свою чергу, зобов’язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Найменування товару, одиниця виміру кількості товару, загальна кількість товару, загальна вартість товару та оплата вартості товару визначені згідно Специфікацій, які є невід’ємною частиною даного договору.

Пунктом 7.1. договору купівлі-продажу виробничого обладнання від 20.06.08 № 20/06/08 передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але не пізніше 31.12.08.

Згідно з Специфікацією виробничого обладнання позивач зобов’язується поставити відповідачу головку опускну оцинковану, головку утримуючу оцинковану, триногу на загальну суму 811800, 00 грн.

У пункті 3 Специфікації визначено умови оплати товару, зокрема платежі здійснюються наступним чином:

- 405900, 00 грн. –передплата, протягом 2 (двох) банківських днів з моменту підписання сторонами договору, але не пізніше 31 червня 2008 року

- платіж у 135300, 00 грн. протягом 20-25-го липня 2008 року на розрахунковий рахунок продавця

- платіж у 135300, 00 грн. протягом 20-25-го серпня 2008 року на розрахунковий рахунок продавця

- платіж у 135300, 00 грн. протягом 20-25-го вересня 2008 року на розрахунковий рахунок продавця

При цьому, передача майна здійснюється частково протягом 50 календарних днів з моменту надходження передплати на рахунок продавця (п. 4 специфікації).

Судами встановлено, що позивач без попередньої оплати поставив відповідачу, а той в свою чергу прийняв товар на загальну суму 139158,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 28.07.08 № РН-0000098, від 29.08.08 № РН-0000061 та довіреностями від 28.07.08 НБК № 479094, від 29.08.08 ЯПИ № 460569.

Отже, на думку судів попередніх інстанцій, позивач та відповідач своїми діями, а саме: передавши та отримавши товар відповідно до здійснення попередньої оплати фактично добровільно погодили інший порядок оплати, в зв'язку з чим у позивача виникло право вимоги у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Зокрема, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України ).

Тому оскільки відповідачем не було виконано зобов’язання по попередній оплаті товару, який йому все ж поставлений, 14.10.08 позивач на адресу відповідача надіслав лист № 128 з вимогою погасити заборгованість за отриманий товар.

Дана вимога позивача залишена відповідачем без реагування.

Тоді як, частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в статті 526 Цивільного кодексу України .

За таких обставин, оскільки відповідач доказів про сплату боргу суду не надав, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції задовольнив позов в частині стягнення основного боргу.

Окрім того, оскільки у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України ), суди попередніх судових інстанцій задовольнили позов в частині стягнення з відповідача, передбачених частиною 2. ст. 625 Цивільного кодексу України трьох процентів річних від простроченої суми.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача 5000,00 грн. збитків, пов’язаних з оплатою юридичних послуг, то в цій частині в задоволенні позову відмовлено, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв’язку з порушеним цивільним правом.

До того ж, витрати на юридичні послуги фізичної особи –підприємця ОСОБА_1., яка не є адвокатом, не відносяться і до складу судових витрат, передбачених ст. 44 Господарського процесуального кодексу України .

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки незважаючи на відсутність передплати за товар, відповідач все ж його прийняв, а отже взяв на себе обов'язок оплатити його в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України по вимозі позивача.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2009 р. у справі №52/278 залишити без змін.