826/22118/15 Про визнання неправомірною відмови апеляційного суду у нарахуванні та виплаті особі вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку та зобов'язання апеляційного суду нарахувати і виплатити особі зазначену вихідну допомогу - 24.10.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року (головуючий суддя - Смолій І.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - ТУ ДСА України в Київській області), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Київській області щодо ненарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19)

- зобов'язати ТУ ДСА України в Київській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 суддівську винагороду виходячи з посадового окладу у 32 000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) (далі - Закон №1402-VIII (1402-19) ) передбачено отримання до проходження кваліфікаційного оцінювання суддею суддівської винагороди, визначеної відповідно до положень цього Закону. Також, Законом №1402-VIII (1402-19) чітко встановлено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135). Тому, на думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосовано Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) (далі - Закон №1774-VІІІ (1774-19) ) і визначений ним порядок розрахунку суддівської винагороди. Крім того, скаржник посилається на рішення Європейського Суду з прав людини від 10 березня 2011 року по справі "Сук проти України".

ТУ ДСА України в Київській області та ДСА України скористалися своїм правом та надіслали до суду відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначили, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 23 квітня 2008 року №392/2008 (392/2008) , ОСОБА_1 призначена строком на п'ять років на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Наказом голови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2008 року № 51-К ОСОБА_1 зарахована на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 211-VII (211-18) позивача обрано безстроково на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.

За період з січня по липень 2017 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн., що підтверджується розрахунковими листами.

Відповідно до листа Державної судової адміністрації України від 20 березня 2017 року № 11-2306/17 з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 16 000,00 грн., апеляційного суду 17 600,00 грн. Після проходження кваліфікаційного оцінювання розмір базового посадового окладу судді місцевого суду буде дорівнювати 24 000,00 грн., апеляційного суду 40 000,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ (1774-19) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Також, суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень зазначили, що згідно приписів статті 148 Закону №1402-VIII фінансування судів в України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, згідно кошторисів та щомісячних розписів видатків, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (2456-17) . Водночас, статті 23, 51 Бюджетного кодексу України забороняють бюджетним установам виходити за межі фонду заробітної плати та здійснювати бюджетні платежі за відсутності бюджетного призначення. Суди посилалися на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року (v020p710-11) у справі №20-рп/2011, в якому вказано, що механізм реалізації соціально-економічних прав може бути змінений державою у разі неможливості їх фінансового забезпечення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої даної статті Закону №1402-VIII (1402-19) , базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 22 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19) передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19) встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Зокрема, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, у порядку встановленому Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом №1402-VIII (1402-19) визначено розмір посадового окладу для суддів апеляційних судів, який до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання складає 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР (108/95-ВР) ) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік від 21 грудня 2016 № 1801-VIII, установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) .

Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII (1774-19) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, як це передбачено статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнятий Закон №1774-VIIІ (1774-19) , яким встановлені особливі умови визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а саме, шляхом застосування починаючи з 01 січня 2017 року в якості розрахункової величини при їх визначенні мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.

При цьому, норми пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону безпосередньо не стосуються визначення розміру суддівської винагороди, адже ними врегульовано лише порядок застосування мінімальної заробітної плати.

' 'br' Законом №1774-VIIІ (1774-19) також не вносились зміни до Закону №2453-VI (2453-17) і посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди залишився в залежності від 10 мінімальних заробітних плат.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача щодо наявності суперечностей між нормами пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII (1774-19) та нормами статті 130 Конституції України, частини першої статті 135 Закону №1402-VIII щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік", установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.

Тому, є безпідставними посилання позивача у позовній заяві на звуження обсягу та змісту її прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII (1774-19) .

Стосовно посилань позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сук проти України" від 10 березня 2011 року, то як зазначив у ньому Суд, держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Отже, як вказав Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

У випадку спірних правовідносин, держава не відмовляла скаржнику у виплаті йому суддівської винагороди у розмірі, визначеному законодавством, а лише змінила підходи щодо застосуванні мінімальної заробітної плати як нижньої межі оплати праці, яка гарантується державою, для усіх без виключення працівників.

За таких обставин і правового регулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.