Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

господарського суду міста Києва

В судове засідання прибули представники сторін:

У листопаді 2008 року позивач - Закрите акціонерне товариство "Трикотажна фабрика "Роза" (надалі –ЗАТ "Трикотажна фабрика "Роза") звернувся в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМВ ГРУП" (надалі –ТОВ "ДМВ ГРУП") про визнання за позивачем права власності на об’єкт нерухомого майна –нежитлова будівля Літ. "А", загальною площею 6439,0 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 2/1, як на окремий об’єкт нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ЗАТ "Трикотажна фабрика "Роза" на підставі договору купівлі-продажу від 14.05.1993 та акту прийому-передачі від 04.06.1993 належить майно, яке зазначене у витягу з переліку майна, що є додатком до акту прийому-передачі від 04.06.1993 та яке викуплене організацією орендарів орендного підприємства "Роза" правонаступником якого є позивач. Водночас відповідач не визнає право власності на спірне майно за позивачем посилаючись на те, що договір купівлі-продажу від 14.05.1993 не посвідчений нотаріально, а тому на підставі ст. ст. 321, 392 Цивільного кодексу України просить визнати право власності на спірне майно, як на окремий об’єкти нерухомого майна. Оскільки відповідно до частини першої ст. 47 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) нотаріальне посвідчення угоди обов’язкове лише у випадках визначених законом, дані положення не поширюються на оформлення договору купівлі-продажу від 14.05.1993 між позивачем та Фондом державного майна, а отже договір укладений в належній формі та не потребує нотаріального посвідчення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2008 у справі № 35/611 (суддя Літвінова М.Є.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановлено визнати за ЗАТ "Трикотажна фабрика "Роза" право власності на нерухоме майно: нежитлова будівля Літ. "А", загальною площею 6439,0 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 2/1, як на окремий об’єкт нерухомого майна.

Рішення суду першої інстанції мотивовано посиланням на те, що позивач не має можливості у повному обсязі реалізувати своє право власності, оскільки воно не визнається відповідачем, а тому на підставі ст. ст. 319, 321, 392 Цивільного кодексу України позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Закрите акціонерне товариство "ІСА Прайм Девелопментс" (надалі – ЗАТ "ІСА Прайм Девелопментс") звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в порядку ст. 107 ГПК України, оскільки вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2008 у справі № 35/611 прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права і безпосередньо впливає на його права та обов’язки, в зв’язку з чим просить рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Скаржник зазначає, що прийняте у справі рішення безпосередньо стосуються прав і обов'язків товариства, оскільки скаржник є власником об’єкту нерухомості, що находиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4, що підтверджується правовстановлюючими документами. Крім цього, скаржник є користувачем земельної ділянки за вказаною адресою, яка межує з будівлями та спорудами за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 2/1. ЗАТ "Трикотажна фабрика "Роза" протягом 2007-2008 років проводяться будівельні роботи та здійснюється будівництво споруд з порушенням вимог чинного законодавства за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 2/1, через яку проходять мережі та комунікації, що фактично забезпечують діяльність скаржника, як власника вказаної нерухомості, вказані роботи призвели до пошкодження лінії КЛ-10кВ від РП-387 до ТП-690, що унеможливлює подальше безпечне та гарантоване використання нерухомості скаржником. При цьому позивач - ЗАТ "Трикотажна фабрика "Роза" з посиланням на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2008 не допускає скаржника та уповноважених осіб підприємств та організацій на територію об’єкту розташованого за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 2/1, які мають відновити гарантоване та безпечне використання нерухомості скаржника. Крім того, оскаржуване рішення прийнято з порушення ст. 41 Конституції України, ст. 48 Закону України "Про власність", а також з грубим порушенням прав ЗАТ "ІСА Прайм Девелопментс".

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю –доповідача, представників скаржника та відповідача, перевіривши матеріали справи, з урахуванням вимог ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання права власності на нерухоме майно: нежитлова будівля Літ "А", загальною площею 6439,0 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 2/1, яке було набуте позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 14.05.1993, укладеного між Фондом державного майна України та організацією орендарів Київської орендної трикотажної фірми "Роза", відповідно до Статуту правонаступником якої є Закрите акціонерне товариства "Трикотажна фабрика "Роза".

Відповідно до ст. 107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

З аналізу наведеної норми вбачається, що особи, які не є сторонами по справі (ст. 21 ГПК України) та третіми особами (ст. ст. 26, 27 ГПК України), звертаючись з касаційною скаргою повинні довести той факт, що оскаржуване рішення стосується їх прав та обов’язків.

При цьому, оскаржуване рішення особою не залученою до участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Як вбачається з договору-купівлі продажу № 215 від 27.04.2005 та інших правовстановлюючих документів, які додані до касаційної скарги, скаржнику належить на праві власності об’єкти нерухомості –нежила будівля (літ. В), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4, а також земельна ділянка за вказаною адресою.

При цьому, скаржник посилається на порушення позивачем його прав та законних інтересів як власника, у зв’язку з проведенням будівельних робіт позивачем за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 2/1 щодо об’єктів власності, які належать позивачеві.

Разом з тим, колегія судів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України власник майна, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Отже, скаржник не позбавлений права в окремому судовому провадженні захистити своє порушене право у спосіб передбачений законом.

Таким чином, подана в порядку ст. 107 ГПК України касаційна скарга ЗАТ "ІСА Прайм Девелопментс" визнається судом касаційної інстанції необґрунтованою та такою, що не містить правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному з’ясуванні всіх обставин справи, постановлене при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та не порушує матеріальні права скаржника.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не зачіпає права та інтереси ЗАТ "ІСА Прайм Девелопментс", а тому підстави для скасування прийнятого у справі судового акту відсутні.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "ІСА Прайм Девелопментс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2008 у справі № 35/611 залишити без змін.