345/1000/17 Про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії/щомісячного грошового утримання, та зобов'язання ГУПФУ нарахувати та виплатити належну особі невиплачену пенсію/щомісячне грошове утримання державного службовця та провести індексацію втрачених доходів у зв'язку з затримкою та невиплатою пенсії - 18.10.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області в складі судді Юрчака Л.Б. від 04.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Заверухи О.Б., Качмара В.Я., Ніколіна В.В. від 27.06.2017 у справі №345/1000/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В березні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУПФУ) щодо припинення виплати пенсії/щомісячного грошового утримання в період з 01.06.2015 по 20.12.2016 та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належної йому невиплаченої пенсії/щомісячного грошового утримання з 01.06.2016 по 20.12.2016 включно та провести індексацію втрачених доходів у зв'язку з затримкою та невиплатою пенсії з вини відповідача на час набрання рішенням суду законної сили; зобов'язати відповідача провести нарахування в повному обсязі виплаченої йому щомісячної пенсії/щомісячного грошового утримання з 01.01.2017.

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову за період з 01.06.2015 по 20.09.2016 та прийнято в цій частині ухвалу, якою позовні вимоги за вказаний період залишено без розгляду. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не застосували до спірних правовідносин необхідних норм права та не оцінили зміст законів, які підлягали застосуванню з точки зору їх відповідності Конституції України (254к/96-ВР) . До того ж суди не врахували, що оскільки станом на 01.06.2015 не було прийнято закон щодо призначення всіх пенсій, то скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", а тому підстави для невиплати спецпенсій відпали і з 01.06.2015 перешкоди для виплати йому пенсії відсутні. Вважає, що зняття з 01.01.2017 15% його пенсії є протиправним, оскільки зміни внесені в недіючий Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) .

Зазначає, що виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 1998 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Позивач з 10.02.2011 року по теперішній час працює на посаді головного спеціаліста Фонду комунальної власності територіальної громади м. Калуша Калуської міської ради.

З 01 квітня 2015 року позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015 (213-19) .

В травні 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення виплати пенсії.

Відповідач листом №1342/13 від 15.05.2015 повідомив позивача про відсутність підстав для відновлення виплати пенсії з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015 (213-19) та у зв'язку з роботою позивача на спецпосаді.

З 01.01.2017 виплата пенсії позивача здійснюється у розмірі 85% призначеного розміру, але не менше 150% прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Листом №180/К-15 від 03.03.2017 відповідач у відповідь на заяву позивача повідомив, що здійснення виплати пенсії за період з 2016 по 2017 роки відбувається у відповідності до вимог чинного законодавства. З 20.12.2016 по 31.12.2016 виплата пенсії позивача поновлена на підставі Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 (v007p710-16) .

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є правомірними, оскільки відповідно до положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, протягом служби в органах місцевого самоврядування виплата пенсії призупиняється і може бути відновлена лише після звільнення зі служби в органах місцевого самоврядування.

З такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі не погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що вимоги за період з 01.06.2015 до 20.09.2016 заявлені поза межами встановленого строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення їх без розгляду. Щодо позовних вимог за період з 21.09.2016 по 19.12.2016 та з 01.01.2017, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для їх задоволення, оскільки позивач у період з 21.09.2016 по 20.12.2016 та з 01.01.2017 проходив службу в органах місцевого самоврядування, то на нього поширювалась дія ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" у відповідній редакції щодо невиплати пенсії та виплати пенсії у зменшеному розмірі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIIІ (213-19) , яким внесено зміни до ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" та визначено, що Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються.

Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) пенсії за вислугу років не виплачуються у період служби в органах місцевого самоврядування.

Водночас, відповідно до частин 1 та 2 ст. 99 КАС України (в редакції до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Згідно ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи..

Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення його виплати позивач знав, а тому в разі незгоди, мав право звернутися до суду.

За змістом ст. 99 КАС України початок відліку строків звернення до суду законодавець пов'язує з моментом не тільки коли особа фактично дізналася про порушення своїх прав, але й повинна була дізнатися.

З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (21.03.2017), суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги за період з 01.06.2015 до 20.09.2016 року підлягають залишенню без розгляду.

Відповідно до ч. 7 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015 (911-19) (набрав чинності з 01.01.2016), тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються.

Таким чином, законодавець з 01.01.2016 по 31.12.2016 тимчасово обмежив виплату пенсії посадовим особам місцевого самоврядування.

Водночас згідно Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 (v007p710-16) визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (2262-12) зі змінами, а саме: перше речення ч. 1 ст. 54, відповідно до яких тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Отже, враховуючи положення ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" в частині того, що підставою для тимчасової невиплати пенсії є період служби в органах місцевого самоврядування, а також те, що з 20.12.2016 по 31.12.2016 виплату пенсії позивачу поновлено, відповідач призупинивши виплату позивачу пенсії в період з 21.09.2016 по 19.12.2016 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування пенсії позивача в повному обсязі з 01.01.2017, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 7 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 (1774-19) (набрав чинності 01.01.2017), тимчасово, у період по 31 грудня 2017 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (203/98-ВР) ) у період служби в органах місцевого самоврядування пенсії, призначені відповідно до законодавства України, розмір яких перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Вказані норми Закону на час виникнення спірних правовідносин були діючими, рішенням Конституційного Суду України чи іншим законом скасовані не були, а отже підлягали обов'язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України.

Отже, враховуючи викладене, відповідач правомірно з 01.01.2017 проводив виплату пенсії позивача в розмірі 85% призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_2 за період з 01.06.2015 по 20.09.2016 та погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи та незгоди з судовими рішеннями.

У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року та змінену постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2017 року - без змін.