Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

У жовтні 2008р. ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду з позовом до КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району м. Києва про стягнення 10098109,49 грн. за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2007 р. по 01.04.2008 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.12.2008 р. (суддя: Сулім В.В.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 7316617,98 грн. боргу, 769421,57 грн. інфляційних, 20419,07 грн. держмита та 94,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2009 р. (судді: Сотніков С.В., Дикунська С.Я., Дзюбко П.О.) зазначене рішення залишене без змін.

Не погоджуючись із вказаною постановою, КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району м. Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила рішення та постанову у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили господарські суди, 12.05.1999 р. Державне комунальне об’єднання "Київводоканал" (постачальник), правонаступником якого є позивач та Державне комунальне управління житлового господарства Мінського району м. Києва (абонент), правонаступником якого є відповідач уклали договір №6717/2-12 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент оплатити зазначені послуги на умовах, визначених Договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65 (z0165-94) .

Позивач зобов'язаний постачати питну воду, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрацій шкідливих речовин; а відповідач зобов'язався сплатити вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством (п.п. 2.1, 2.2 Договору).

Порядок здійснення розрахунків визначено у розділі III Договору. Кількість води, що надає постачальник та використовує абонент, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1 Договору).

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що входить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а про його відсутності за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил (п. 3.4 Договору).

Згідно п.п. 3.6, 3.7 Договору абонент розраховується за послуги водо-постачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законо-давством, у 5-денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 10-денний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач не надав доказів на підтвердження направлення свого представника до позивача для проведення звірки та підписання акта звірки, а отже вірним є висновок суду першої інстанції, що згідно п. 3.7 Договору № 6717/2-12 від 12.05.1999 р. дані позивача про кількість спожитої питної води є прийнятими відповідачем.

Позивач направляв відповідачу дебетово-інформаційні повідомлення для оплати наданих послуг, які були оплачені частково та заборгованість відповідача за період з 01.06.2007р. по 01.04.2008р. становить 7316617,98 грн.

Відповідач в судовому засіданні апеляційного суду надав розрахунок за Договором № 6717/2-12 від 12.05.1999 р. за спірний період, однак суд не взяв його до уваги, оскільки з нього не можна зробити висновок про розмір боргу відповідача чи відсутність заборгованості за спожиті послуги з водопостачання. Будь-яких доказів на підтвердження оплати боргу відповідач суду не надав.

Відповідно до 901 ЦК України (435-15) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 р. № 65 (z0165-94) (далі - Правила), дотримання цих Правил є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями, незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності та Водоканалу.

Згідно п. 12.17 Правил розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, господарські суди прийшли до висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 7316617,98 грн. та інфляційних втрат в розмірі 769421,57 грн.

Однак, погодитись з такими висновками господарський судів неможливо. Так, розглядаючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не дали юридичної оцінки відносинам сторін за договором.

Відносини сторін виникли з договору на послуги водопостачання та водовідведення № 6717-2-12 від 12.05.1999 р., тому вони повинні відповідати вимогам ст. ст. 901-907 гл.63 Цивільного кодексу України (435-15) .

Частина 2 ст. 901 ЦК України встановлює, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовник) надати послугу, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Стаття 903 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та порядку, що встановлені договором.

Тобто, для того, щоб встановити наявність заборгованості, чи її відсутність, суд повинен дослідити докази надання послуг (обсяги та строки), а також встановити вартість наданих послуг.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що кількість води, яка надається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками приладів обліку. Зняття показань лічильників здійснюється, як правило, щомісяця представником постачальника спільно з представником абонента. Пункт 3.2 Договору встановлює порядок визначення кількості спожитої води у випадку відсутності приладів обліку не з вини абонента, або якщо прилад знятий представником постачальника.

Згідно п. 3.4 Договору кількість стічних вод, які надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання.

Матеріали справи не містять доказів (акти, тощо) на підставі яких визначаються обсяги наданих послуг з водопостачання та водовідведення, тому слід констатувати, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення без всебічного та повного розгляду доказів. Тобто, факт надання позивачем послуг судом не досліджений.

Договором ( п.п. "а" п.2.2) передбачено, що абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифу, сплата послуг здійснюється за новим тарифом з часу його введення.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили, які тарифи на водопостачання та водовідведення діяли у той час за який стягується заборгованість, та чи були ці тарифи доведені до відповідача. Крім того, суди не дали оцінку наявним у справі "дебетовим інформаційним повідомленням" ( а.с. 113-б/н т.1), а також не досліджено, на підставі яких тарифів розраховані суми в платіжних документах, на підставі яких документів визначені обсяги наданих послуг з водопостачання та водовідведення.

Таким чином, всупереч вимогам ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, суди не дослідили, у якому розмірі повинні були бути сплачені послуги та у якому розмірі надані послуги. Тобто, суди не перевірили обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи викладене, рішення та постанову у даній справі не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

При новому розгляді справи, суду необхідно більш ретельно з’ясувати вимоги позивача, заперечення відповідача, всім доказам дати оцінку у їх сукупності і в залежності від встановленого у відповідності з нормами закону вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району м. Києва задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 26.12.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2009 р. у справі №48/295 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.