766/13244/16-а Про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за вислугую років на підставі довідки прокуратури у відсотковому розмірі від розміру місячної заробітної плати - 18.10.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 766/13244/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні (Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області)

про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, зобов'язання призначити пенсію,

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (в складі колегії суддів Милосердного М.М., Лук'янчук О.В., Ступакової І.Г.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2) звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні (далі - відповідач або Управління), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні № 156 від 27 вересня 2016 року про відмову в призначенні пенсії позивачу;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні призначити позивачу пенсію за вислугу років згідно вимог статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі за текстом - Закон № 1697-VII (1697-18) ) з дня звернення - з 23 вересня 2016 року.

В обґрунтування позову зазначила, що вона є діючим прокурором. Відповідно до положень статті 86 Закону № 1697-VІІ у неї виникло право на пенсію за вислугу років незалежно від віку за наявності відповідного стажу на посадах прокурорів. Звернувшись до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивач отримала відмову. Вважає рішення відповідача незаконним, оскільки закон не має зворотної дії у часі. На час виникнення права на пенсію діє Закон № 1697-VІІ (1697-18) , який по відношенню до працівників прокуратури є спеціальним. Всі посилання відповідача на інші нормативно правові акти, які є загальними і прийняті раніше, позивач вважає безпідставними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 07 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Управління № 156 від 27 вересня 2016 року про відмову в призначенні пенсії та зобов'язано призначити позивачу пенсію за вислугу років, згідно вимог статті 86 Закону № 1697-VII, з дня звернення - з 23 вересня 2016 року.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що Пенсійний орган у спірних правовідносинах безпідставно не застосував положення статті 86 нового Закону України "Про прокуратуру", що набрав чинності 15 липня 2015 року, і на який не може поширюватись дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (213-19) .

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні задоволено. Постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 07 грудня 2016 року - скасовано, та прийнято по справі нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (213-19) (далі за текстом - Закон № 213-VIII (213-19) ) не скасований, його положення (у частині, що стосуються спірних правовідносин) не визнані неконституційними, щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, тому відповідно, з вказаної дати скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 1697-VII (1697-18) . Оскільки, позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії після 01 червня 2015 року, тому їй правомірно було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII (1697-18) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 04 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 766/13244/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі за текстом - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 766/13244/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 17 жовтня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 18 жовтня 2018 року.

Позивачем разом з касаційною скаргою було заявлено клопотання про участь у судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року.

25 квітня 2017 року відповідач подав клопотання про заміну відповідача по справі, яке було задоволено ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач 23 вересня 2016 року, працюючи на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Херсонської області, звернулась до Управління із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі абзацу 7 частини першої, частини восьмої, частини тринадцятої та частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ.

Відповідно до матеріалів справи, на момент звернення з вказаною заявою позивач мала вислугу років, яка складала 22 роки 6 місяців, у тому числі на посадах прокурорів - не менше 12 років 6 місяців.

Такий стаж роботи згідно з вимогами абзацу 6 частини першої статті 86 Закону № 1697- VІІ року дає право на призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до вказаного Закону.

Підставою звернення до суду стало Рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою пенсій № 156 від 27 вересня 2016 року про відмову в призначенні пенсії позивачу.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції неправомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог. Позивач наголошує, що безпідставне поширення дії Закону № 213-VIII (213-19) на нове законодавство є порушенням статті 58 Конституції України. Крім того, на час її звернення до Управління діяв Закон № 1697-VIІ (1697-18) , в якому немає вказівки щодо відсутності права на звернення до органів Пенсійного фонду для призначення пенсії за вислугу років.

25 квітня 2017 року від відповідача надійшло заперечення на касаційну скаргу позивача, в якому Управління наголошує, що з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах Закону № 1697-VIІ (1697-18) не призначаються і не перераховуються.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України (4495-17) , Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний у пункті 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (1789-12) (далі - Закон №1789-ХІІ (1789-12) ) щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Отже, з аналізу пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 колегія суддів дійшла висновку, що ним скасовані діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ (1789-12) .

Проте 15 липня 2015 року, у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) , Закон № 1789-ХІІ (1789-12) втратив чинність, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53.

Статтею 86 Закону № 1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ (2148-19) установлено, що норми статті 86 Закону України "Про прокуратуру" щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Слід зазначити, що до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" законодавцем вносились зміни, зокрема у частини дев'яту згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 19 грудня 2017 року (2249-19) № 2249-VІІ, частину п'ятнадцяту згідно із Законом України від 06 грудня 2016 року № 1771- VІІ, що додатково свідчить про чинність статті 86 Закону України "Про прокуратуру".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства дозволяє стверджувати, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, який набув чинності 15 липня 2015 року, та є діючою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (1697-18) .

Аналогічна позиція вже висловлена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 686/17309/17, у постанові від 23 липня 2018 року у справі № 607/7403/16-а та у постанові від 02 серпня 2018 року у справі № 173/698/17.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач 23 вересня 2016 року звернулась до Управління із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі абзацу 7 частини першої, частини восьмої, частини тринадцятої та частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ.

Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 86 Закону № 1697-VІІ прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року, вислуги років не менше 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення з вказаною заявою позивач мала вислугу років, яка складала 22 роки 6 місяців, у тому числі на посадах прокурорів - не менше 12 років 6 місяців. Наявність у позивача зазначеного стажу не заперечується і відповідачем.

Враховуючи встановлені обставини справи та правове регулювання, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що позивач, на день звернення до відповідача мав необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 86 Закону № 1697-VІІ, а рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі не відповідає чинному законодавству та принципу верховенства права, який гарантований статтею 8 Конституції України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Пенсійний орган у спірних правовідносинах безпідставно не застосував положення статті 86 нового Закону України "Про прокуратуру", що набрав чинності 15 липня 2015 року, і на який не може поширюватись дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (213-19) .

У зв'язку із чим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку про необхідність задоволення касаційної скарги ОСОБА_2, скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення у силі рішення суду першої інстанції.

Оскільки колегія суддів скасовує рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України касаційний суд має вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції № 0.0.641374037.1 від 26 жовтня 2016 року ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 551,20 грн.; квитанції № квитанції № К2100115 від 01 квітня 2017 року ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 661,45 грн., що в цілому складає 1 212,65 грн.