Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від заявника касаційної скарги –Суб"єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1.

ліквідатор Підприємства Сумської облспоживспилки житлово-експлуатаційної дільниці –Шевченко І.В.

Прокурором Ковпаківського району м. Суми у жовтні 2007 до господарського суду Сумської області заявлено позов в інтересах держави в особі Сумської міської ради до Підприємства Сумської облспоживспілки

житлово-експлуатаційної дільниці до Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007, укладеного між відповідачами.

Згідно з заявою від 12.12.2007 №23-59/2 прокурором змінені позовні вимоги, прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.02.2007, застосувати правила статті 216 Цивільного кодексу України щодо повернення другій стороні у натурі все, що інша сторона одержала на виконання цього правочину.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.12.2007 позов задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 28.02.2007 з моменту його вчинення, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2008 вказане рішення скасоване, з прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 травня 2008 року судові акти попередніх інстанцій скасовані, справа передана до господарського суду Сумської області на новий розгляд.

Рішенням господарського суду Сумської області від 22.10.2008 у справі № 2/562-07 ( суддя Лущик М.С.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2009 ( колегія суддів: Сіверін В.І., Білоконь Н.Д., Фоміна В.О.) рішення господарського суду Сумської області від 22.10.2008 скасовано в частині відмови в задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007, укладеного між підприємством Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця, в особі арбітражного керуючого Шевченка І.В. та приватним підприємцем ОСОБА_1.

Прийнято в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задоволені. Визнаний недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007, укладений між підприємством Сумської облспоживспілки Житлово-експлуатаційна дільниця, в особі арбітражного керуючого Шевченко І.В. та Суб'єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1 з моменту його вчинення. В інший частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Суб'єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1. звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, згідно якої просила постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2009, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007, укладеного між підприємством Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1. скасувати, залишити в силі рішення господарського суду Сумської області від 22.10.2008, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята всупереч вимогам ст. 4 Житлового Кодексу України, ст. 26 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 203, 215 ЦК України.

В судовому засіданні 14 липня 2009 заявник касаційної скарги та представник приватного підприємства " Макссвет" звернулись до Вищого господарського суду з клопотанням про залучення до участі у справі приватного підприємства " Макссвет" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на боці відповідача – Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1.

Відповідно до вимог ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справі на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом,якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін . Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи ПП " Макссвет" в зв'язку з неможливістю залучення третьої особи до участі у справі після прийняття рішення, на стадії касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши в касаційному порядку рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Постановою господарського суду Сумської області від 19.04.2005 у справі №7/116-04 Підприємство Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора арбітражного керуючого Коробку Р.П. Ухвалою господарського суду від 31.10.2005 ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Шевченка І.В.

Судами також встановлено, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007, а саме: нежитлових приміщень (тамбур, душова, умивальники, туалети, коридори, комори, архів, майстерня, кабінет, склад) –всього 331,5 кв.м., що складають 6/100 частин нерухомого майна (гуртожитку) під літ "А-5", розташованого за адресою м. Суми, вул. Лесі Українки, 14, укладено продавцем –Підприємством Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця, в особі ліквідатора –арбітражного керуючого Шевченка Ігора Валерійовича з Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, згідно з предметом якого, продавець –перший відповідач зобов'язується передати, а другий відповідач –прийняти у власність та оплатити нежитлові приміщення, які ним придбані з публічних торгів,згідно з протоколом відкритих торгів від 29.01.2007 року.

Згідно з вимогами ст. 25 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження по реалізації майна банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 26 вказаного Закону України, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Виходячи зі змісту ст. 26 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України згодна з висновками суду апеляційної інстанції про те, що об'єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, не підлягають включенню до ліквідаційної маси банкрута, та не входять до складу майна, за рахунок якого, в ліквідаційної процедурі можливе задоволення грошових вимог кредиторів в порядку ст. 30 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Рішення господарського суду Сумської області від 22.10.2008 мотивовано посиланням на ст. 4 Житлового кодексу України, згідно якої до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, до яких відносяться також гуртожитки, призначені для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Суд першої інстанції встановив в рішенні від 22.10.2008, що з матеріалів справи вбачається,- відчужені за спірним договором приміщення є нежитловими та не використовувалися як житлові. В судовому засіданні ліквідатор Шевченко І.В. зазначив, що спірні приміщення ніколи не використовувались мешканцями гуртожитку, оскільки були адміністративним приміщенням першого відповідача, яке мало окремий вхід від гуртожитку та було відокремлено від житлової зони гуртожитку.

Згідно постанови правління Сумської облспоживспілки № 3 від 20.02.1992 спірні приміщення використовувалися виробничо-курсовим комбінатом облспоживспілки, як навчальні класи. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказані приміщення не можуть бути включені в житловий фонд та не підлягають передачі до комунальної власності, а мають включатися до ліквідаційної маси, згідно з вимогами ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з ст. 127 Житлового Кодексу України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної,міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Враховуючи викладене Харківський апеляційний господарський суд в постанові від 18 лютого 2009 дійшов обгрунтованого висновку стосовно того,що гуртожиток є об"єктом житлового фонду.

постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що виходячи зі змісту ст. 4 Житлового Кодексу України, до нежитлових приміщень в жилих будинках, які призначені для побутових потреб та не відносяться до житлового фонду віднесено приміщення, які не забезпечують функціонування будинку, як житлового приміщення, як то магазини, майстерні, тощо.

В даному випадку, спірні приміщення є такими, що забезпечують функціонування гуртожитку,як житлового приміщення ( душові, туалети, коридори, тощо), а тому, вони відносяться до житлового фонду.

Статтею 7 Житлового кодексу України встановлено, що непридатні для проживання житлові будинки і житлові приміщення можуть переобладнуватися для використання в інших цілях за рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради.

Виходячи зі змісту норм статей 4–8 Житлового кодексу (5464-10) , використання житлових приміщень в інших цілях, ніж проживання громадян, дозволяється тільки у разі визнання їх непридатними для проживання з подальшим переведенням в нежитлові приміщення на підставі рішення виконавчого комітету відповідної ради.

Харківським апеляційним господарським судом встановлено, що гуртожиток за адресою: м. Суми, вул. Лесі Українки 14 та спірні приміщення в його складі було введено в експлуатацію міською радою, як об'єкт житлового фонду, вказаний гуртожиток не було переведено в статус нежитлового приміщення за рішенням виконавчого комітету міської ради, тому спірні приміщення на час їх продажу залишалися частиною цього об'єкту житлового фонду та відносяться до житлового фонду.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано в постанові не погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов правомірного висновку стосовно того, що використання приміщень не за призначенням не є юридичним фактом, який змінює їх статус, оскільки переведення житлових приміщень до нежитлових здійснюється за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

В постанові суду другої інстанції встановлено, що з наданої першим відповідачем на вимогу суду експлікації з інвентарної справи будинку, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Лесі Українки 14 вбачається, що ці приміщення мають лише допоміжний пожежний вихід.

Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним основам суспільства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції обгрунтовано встановив що укладення спірного договору порушує вимоги ст. 26 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",в зв'язку з тим,що предметом договору купівлі-продажу між відповідачами у справі є нерухоме майно, яке є об'єктом житлового фонду, не підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також відчуженню за правилами ст. 30 вказаного Закону. Місцевий господарський суд внаслідок неправільного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу від 28.02.2007, укладеного між відповідачами –недійсним, у зв'язку з чим Харківський апеляційний господарський суд дійшов в постанові висновку про необхідність часткового скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що правові підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1. залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 у справі № 2/562-07 залишити без змін.