Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про звернення стягнення з відповідача 86170,35грн. (в тому числі 78810,30грн. основного боргу, 2229,82грн. пені, 5130,23грн. відсотків за користування товарним кредитом) як з поручителя за договором поруки відповідно до статей 526, 530, 543, 554, 694 Цивільного кодексу України.

Позивач вказав, що наявність та розмір боргу підтверджуються рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 13.02.2008р. у справі № 3/457, яким заборгованість стягнуто з основного боржника в зв'язку з невиконанням ним договірних зобов'язань; вказані факти не підлягають повторному доведенню за статтею 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач відхилив позов з огляду на відсутність у нього зобов'язань, що випливають за договором поруки, зазначивши, що надані позивачем докази у підтвердження укладення договору поруки є недостовірними, договір підписано не уповноваженою особою, що не обіймала посаду директора на час підписання договору. Також відповідач зазначив, що правовідносини за договором поруки є припиненими в силу частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.09р. (суддя Хилько Ю.І.) позов задоволено повністю; з відповідача стягнуто на користь позивача 78810,30грн., 2229,82грн. пені, 5130,23грн. відсотків за користування кредитом на загальну суму 86170,35грн., а також 979,7грн. на відшкодування судових витрат.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.09р. (судді: Крутовських В.І. –головуючий, Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі та постановити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Касаційну скаргу вмотивовано неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме: суди неповно з'ясували обставини відповідності договору поруки вимогам закону, що мають значення для справи, не забезпечили виконання вимог статей 43, 79 Господарського процесуального кодексу України, в місцевому господарському суді справу було розглянуто судом в незаконному складі.

Позивач не надав відзив по суті касаційної скарги, не скористався правом на участь представника в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні відповідач заявив клопотання про залучення документів до матеріалів справи та про зупинення провадження у справі з огляду на порушення кримінальної справи за фактом підроблення договору поруки, на підставі якого задоволено даний позов.

Судова колегія відхиляє подані клопотання з огляду на межі повноважень касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного 26.04.2007р. в результаті вільного волевиявлення сторін трьохстороннього договору поруки № 472-пор, предметом якого повноважні представники сторін визначили зобовязання поручителя (відповідача у даній справі) перед кредитором (позивачем) солідарно відповідати за виконання боржником (третя особа) своїх зобов'язань за основними договорами, передбаченими у розділі 2 цього договору стосовно: погашення (сплати) товарного кредиту та будь-якої іншої заборгованості в сумі та в строк згідно основного договору, сплату процентів за користування товарним кредитом у відповідності до основного договору та процентів за користування грошовими коштами; сплату неустойки (штрафу, пені), що передбачені умовами основних договорів.

За пунктом 2.1 договору під основними договорами у цьому договорі розуміються договір купівлі-продажу № 472-скч від 26.04.2007р. та договір № 472-кч від 26.04.2007р., укладені між позивачем та третьою особою.

Відповідно до пункту 8.1 договору купівлі-продажу в забезпечення належного виконання зобовязання покупця (третьої особи) за цим договором продавець (позивач) приймає поруку відповідно до договору поруки, а за 1.3 договору поруки поручитель відповідає солідарно та в повному обсязі перед кредитором по основному договору та додаткових угодах до нього, які можуть бути укладені сторонами в майбутньому.

Судами зазначено, що умови договору визнані повноважними представниками сторін, підписані без заперечень чи зауважень, скріплені печатками підприємств; при цьому відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 13.02.2008р. по справі № 3/457 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Родина" стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Родина" 78810грн. боргу, 2229,82грн. пені, 5130,23грн. відсотків за користування кредитом, 979,70грн. судових витрат.

Оскільки вказане рішення не було виконано боржником, кредитор звернувся направив поручителю вимогу про перерахування на протязі трьох днів грошових коштів у розмірі 86170,35грн. як заборгованості за договором № 472-скч від 26.04.2007р.; вказана вимога була залишена без виконання, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи даний позов, місцевий господарський суд виходив з наступного:

- статтями 553, 554, 555, 556, 558 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність поручителя перед кредитором за невиконання боржником забезпеченого порукою зобовязання; господарським судом підстав для припинення поруки не вбачається, тому невиконане третьою особою зобовязання підлягає виконанню за рахунок поручителя;

- доводи відповідача щодо неточностей та суперечностей, що містить договір поруки, не може бути прийнято до уваги, оскільки за висновком комплексної технічно-почеркознавчої підпис на договорі вчинено саме тією особою, що зазначено в договорі –Сужаєвим О.В.; доводи відповідача про дату прийняття на роботу в товариство Сужаєва О.В. спростовуються статтею 241 Цивільного кодексу України щодо наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень; наступне схвалення юридичною особою правочину, укладеного від її імені представником, що не мав належних повноважень, робить правочин дійсним з моменту укладення;

- договір поруки не визнавався недійсним, не є нікчемним чи розірваним, а його окремі неузгодженості не є підставою для визнання вказаного договору недійсним за частиною 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України;

- розмір та наявність заборгованості третьої особи визначено рішенням місцевого господарського суду Кіровоградської області у справі № 3/457; факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи згідно частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України;

- з матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив зобовязання, що виникло на підставі договору поруки.

Апеляційний господарський суд погодився з обставинами, встановленими місцевим господарським судом та його правовими висновками; також апеляційною інстанцією зазначено, що факт чинності договору поруки встановлено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі № 4/156, а факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди першої та апеляційної інстанції не з’ясували дійсні права і обов’язки сторін стосовно предмету спору, не перевірили усі обставини, що мають значення для справи, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України порука, як вид правочину щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі, наслідком недотримання якої є нікчемність такого правочину. Також частиною 3 статті 553 Цивільного кодексу України передбачено укладення договору поруки.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

За змістом вказаної статті вона застосовується до випадків, коли спірний правочин вчиняється представником особи (в силу вимог законодавства чи на підставі довіреності), яка, натомість, вийшла за межі повноважень, наданих їй законом чи довіреністю.

Однак стаття 241 Цивільного кодексу України не може бути застосована у разі, коли правочин вчинено особою, що не є представником сторони правочину.

Таким чином для правильного вирішення даного спору судам належало встановити не тільки, ким підписано спірний договір поруки, але й те, чи була вказана особа представником сторони правочину в силу відповідних приписів цивільного законодавства.

Також у разі з'ясування обставин вчинення спірного правочину представником відповідача, що, однак, діяв з перевищенням повноважень, для застосування статті 241 Цивільного кодексу України судам належало встановити та зазначити, в чому саме полягає схвалення спірного правочину його стороною, які саме дії свідчать про таке схвалення.

Судові рішення не містять вказаних вище обставин справи, що є істотними для вирішення спору в силу доводів та доказів, поданих відповідачем. Саме по собі посилання судів на скріплення договору поруки печаткою підприємства не вказує на те, чи уповноваженою особою його вчинено (підписано).

Також помилковим є посилання апеляційного господарського суду на частину 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правові висновки суду щодо встановлених обставин справи не є встановленими судом фактами як сукупністю даних, що характеризують певну подію.

Посилаючись на положення статей Цивільного кодексу України (435-15) , що регулюють правовідносини за договором поруки, місцевий господарський суд зазначив, що зобовязання поруки за спірними правовідносинами не є припиненим.

Однак місцевим господарським судом не застосовано положення статті 559 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 4 якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від настання строку основного зобовязання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідні заперечення викладені відповідачем у відзиві на позов, однак судові рішення не містять жодних встановлених обставин справи щодо того, чи містить договір поруки строк закінчення поруки, коли настав строк виконання основного зобовязання боржником та чи додержано позивачем строків пред'явлення вимоги до поручителя, передбачених статтею 559 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарські суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули в судовому процесі всебічно, повно і об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Водночас судова колегія відхиляє доводи касаційної скарги про розгляд справи місцевим господарським судом у незаконному складі суду, оскільки частина 4 статті 127 Конституції України кореспондується з частиною 3 Закону України "Про судоустрій" (3018-14) , відповідно до якої суддями спеціалізованих судів, крім професійних суддів, зазначених у частині 2 вказаної статті, можуть бути також особи, що мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів; скаржником не надано жодних доказів, що розгляд справи здійснювався суддями, призначеними відповідно до частини 4 статті 127 Конституції України, що можуть здійснювати розгляд справи лише у складі колегії суддів.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.2009 року у справі № 4/164 Господарського суду Кіровоградської області та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд Господарському суду Кіровоградської області.