2-29/2511-2008 Про стягнення заборгованості за надані послуги за договором про відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків - 09.07.2009 Прийняття

Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров’я України про стягнення заборгованості за надані послуги за договором про відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації в розмірі 82 003 грн. 54 коп., з яких: 69 046 грн. 73 коп. –сума основного боргу, 3% річних –2 190 грн. 44 коп. та 10 766 грн. 37 грн. –сума збитків внаслідок інфляції.

В обґрунтування позовних вимог Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму", посилаючись на ст.ст. 225, 854 Господарського кодексу України, Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) , зазначає про те, що Санаторій "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров’я України на момент звернення із позовом, не розрахувався за надані послуги відповідно до договору № 1109 від 16.01.2001.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2008 у справі № 2-29/2511-2008 (суддя Башилашвілі О.І.) позов Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позов, господарський суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст. 526, 611, 623, 625 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, положення Законів України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) , виходив з доведеності факту існування у Санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров’я України зобов’язань перед Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" у заявленому розмірі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 у справі № 2-29/2511-2008 (колегія суддів: головуючий Гоголь Ю.М., судді Черткова І.В., Волков К.В.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2008 залишено без змін.

У касаційній скарзі Санаторій "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров’я України просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2008 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 у справі № 2-29/2511-2008 і передати справу на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Заявник касаційної скарги, посилаючись на ст. 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", стверджує, що умови укладеного між сторонами договору № 1109 від 16.01.2001 не передбачають надання Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" послуг з водопостачання і водовідведення громадянам, які мешкають у житлових будинках, що знаходяться на балансі Санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров’я України, порядок надання таких послуг, їх розмір, а також обов’язки останнього сплачувати ці послуги.

Також Санаторій "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров’я України зазначає, що він не є суб’єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, та який може забезпечити виконання обов’язків, визначених у ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" –в даному випадку – послуги з питного водопостачання та водовідведення для мешканців відповідних багатоквартирних житлових будинків за адресами: вул. Ульянових 6 та 8, вул. Дворове шосе 9 та 11, вул. Леніна 9 та 23, вул. Левітана 9, вул. Приморська 4, пров. Приморський 1 та 2, вул. Нагорна 46, вул. Фрунзе 5 та 9, вул. Севастопольське шосе 62.

На думку Санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров’я України, не він, як юридична особа, а саме споживачі –мешканці відповідних житлових будинків, зобов’язані сплачувати плату за послуги з питного водопостачання та водовідведення, які надає їм Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 у справі № 2-29/2511-2008 прийнято касаційну скаргу Санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров’я України до провадження.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача з дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Стаття 111-7 ГПК України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами, між позивачем (Водоканал) та санаторієм "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України (Абонент) був укладений договір №1109 від 16 лютого 2001 року на водопостачання з комунального водопроводу і відведення строків (водовідведення) в комунальну каналізацію.

Пункт 1.1 вказаного договору передбачає, що позивач бере на себе зобов’язання забезпечити абонента питною водою при наявності води в джерелах в кількості не більше встановленого ліміту, а також проводити водовідведення в об’ємах передбачених договором, а абонент зобов’язується оплатити надані послуги.

Щомісяця відповідачеві пред’являлися рахунки на оплату, у яких зазначалися: обсяг наданих послуг, тарифи й загальна сума, що підлягає оплаті.

Відповідно до пункту 8 договору абонент зобов’язаний отримувати рахунки за використану воду і послуги з каналізації у абонентському відділі Водоканалу 16 числа кожного місяця і оплачувати їх протягом 5 банківських днів з дня отримання.

Станом на 01 лютого 2008 року, за період з 01 червня 2005 року по 01 лютого 2008 року, утворилася заборгованість за відповідні послуги у розмірі 69046,73 грн. за наслідками споживання води та послуг з каналізації за вказаний період жилими домами, які розташовані за адресами: вул. Ульянових 6 та 8, вул. Дворове шосе 9 та 11, вул. Леніна 9 та 23, вул. Левітана 9, вул. Приморська 4, пров. Приморський 1 та 2, вул. Нагорна 46, вул. Фрунзе 5 та 9, вул. Севастопольське шосе 62.

Вказані дома значаться у рахунках як структурні підрозділи позивача та згідно листа комунального підприємства "Алупкінське управління міського господарства" знаходяться на балансі санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України.

Предметом спору у цій справі є стягнення суми основного боргу у розмірі 69046 грн. 73 коп. за послуги з відпуску води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації з урахуванням 3 % річних у розмірі 2190 грн. 44 коп. за період з 01 червня 2005 року по 01 лютого 2008 року та інфляційних втрат у розмірі 10 766 грн. 37 коп. за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2008 року.

Відповідно до ст. 193 ГК України, та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суди встановили, що матеріалами справи, зокрема, рахунками № 1109 за комунальні послуги, підтверджено, що за період з 01 червня 2005 року по 24 січня 2008 року, позивачем надані послуги на загальну суму 69 046 грн. 73 коп., при цьому доказів оплати зазначеної заборгованості відповідачем суду не надано.

Вказані послуги фактично були спожиті мешканцями багатоквартирних будинків, які зазначені у рахунках та знаходяться на балансі відповідача.

Судами встановлено, що ця обставина не може бути підставою для звільнення відповідача від обов’язку по сплаті боргу у заявленому розмірі з наступних підстав.

Судом встановлено, що санаторій (відповідач) та зазначені багатоквартирні будинки мають єдину спільну точку приєднання до мережі міського водопроводу, квартири у будинках окремими водомірами не обладнані, а окремі договори між мешканцями цих будинків на надання послуг з водопостачання та водовідведення не укладались.

Згідно правил ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Частиною 4 статті 19 цього Закону передбачено, що балансоутримувач є особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальнихпослуг і, залежно від цивільно-правових угод, може бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання, в тому числі на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.

Згідно ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.

Суди визначили, що з наведених законодавчих положень вбачається, що саме на балансоутримувача, яким є відповідач у справі, покладається обов’язок прийняти заходи до врегулювання правовідносин з надання комунальних послуг квартиронаймачам, орендарям чи власникам квартир, що знаходяться у нього на балансі, шляхом укладення відповідного договору.

Доказів виконання цього обов’язку відповідачем суду не надано.

Єдиним договором, який регулює спірні правовідносини з надання житлово-комунальних послуг, є договір № 1109 від 16 лютого 2001 року на водопостачання з комунального водопроводу і відведення строків (водовідведення) в комунальну каналізацію. Цей договір покладає обов’язок зі сплати отриманих комунальних послуг на відповідача.

Умовами підпункту 8.1 пункту 8 зазначеного договору сторони передбачили, що претензії на неправильну виписку рахунків (нарахування, тарифікація) заявляються Водоканалу у письмовій формі не пізніше 5 днів з дня отримання рахунку.

Доказів надсилання таких претензій відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За встановлених судами обставин у даній справі колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 69 046 грн. 73 коп. є правомірними і підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обов’язковою умовою для стягнення трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат від знецінення цих коштів є прострочення виконання грошового зобов’язання, тобто виконання зобов’язання з порушенням строку його виконання, встановленого договором.

Згідно правил ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перевіривши правильність розрахунку позивачем 3% річних та індексу інфляції, суди також встановили правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 190 грн. 44 коп. за період з 01 червня 2005 року по 01 лютого 2008 року та інфляційних втрат у розмірі 10 766 грн. 37 коп. за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2008 року.

Вищевикладені встановлені господарськими судами обставини у справі спростовують доводи касаційної скарги, у зв’язку з чим Вищий господарський суд України залишає касаційну скаргу без задоволення, а прийняту апеляційним господарським судом постанову –без змін.