Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У січні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про повернення 32083,48 грн. суми невикористаної попередньої оплати за залізничні перевезення у зв'язку з розірванням договору.

Позовні вимоги були вмотивовані достроковим припиненням з 01.10.2008 дії Договору про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги та відмовою Львівської залізниці добровільно повернути залишок коштів попередньої оплати.

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.03.2009 ( суддя Довга О.І.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Львівської залізниці на користь позивача 32012,68 грн. залишку попередньої оплати та судові витрати.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Порушенням норм процесуального права Львівська залізниця вважає розгляд справи судом першої інстанції за відсутності представника залізниці, який був задіяний у розгляді справи у Львівському окружному адміністративному суді, а неправильним застосуванням матеріального права залізниця зазначає, що підставою для повернення коштів є письмове звернення клієнта і акт звірки взаєморозрахунків між ТехПД залізниці і клієнтом, що встановлено у п.2.1.3 методичних рекомендацій "Укрзалізниці" "Особливості формування бухгалтерського обліку доходів від перевезень на залізницях України в ринкових умовах".

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Варіант-Логістик" проти касаційної скарги заперечує, оскільки залізниця була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді, підписання залізницею акту звіряння із зауваженнями не є перепоною для стягнення залишку коштів попередньої оплати, відносно якої нема суперечки, просить судове рішення, яке позивачем вже виконано, залишити в силі.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 21 грудня 2006 року між ТОВ "Варіант-Логістик" м. Чоп та ДТГО "Львівська залізниця" укладено Договір № 745 про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

На виконання вищезазначеного договору позивач здійснював відповідачу попередню оплату за послуги через ТехПД залізниці на особовий рахунок № 7584981. Додатковою угодою № 1 від 14.12.2007р. строк дії вищевказаного договору було продовжено до 31.12.2008., а Додатковою угодою № 2 від 16.09.2008р. дія договору за згодою сторін була припинена достроково з 01.10.2008р.

Залишок сум попередньої оплати по зазначеному договору згідно з даними залізниці, вказаними в останній виписці з особового рахунку та підтверджений залізницею в акті звірки станом на 04.12.2008р. складав 32083,48 грн. Довідкою № 21 від 02.03.2009р. позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 32012,68 грн., оскільки позивач погодився із нарахуванням за серпень 2008 року та утриманням залізницею 70,80 грн. із попередньої оплати.

Позивачем було надіслано листи № 159 від 14.11.2008р. та № 166 від 25.11.2008р. з вимогою про повернення вказаних коштів, які залізницею було залишено без задоволення.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вимога позивача, викладена у листах № 159 від 14.11.2008р. та № 166 від 25.11.2008р. про повернення вказаних коштів залізницею у семиденний строк не виконана.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідач доказів оплати боргу суду не представив, проти позову у встановленому законом порядку не заперечив.

Крім того, загальними засадами цивільного законодавства ст. 3 Цивільного кодексу України визначає справедливість, добросовісність та розумність, і рішення господарського суду Львівської області від 03.03.2009 відповідає цим засадам.

Посилання Львівської залізниці в касаційній скарзі на те, що підставою для повернення коштів є письмове звернення клієнта і акт звірки взаєморозрахунків між ТехПД залізниці і клієнтом, що встановлено у п.2.1.3 методичних рекомендацій "Укрзалізниці" "Особливості формування бухгалтерського обліку доходів від перевезень на залізницях України в ринкових умовах" не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки ці методичні рекомендації не зареєстровані в Міністерстві юстиції, а відтак не мають статусу нормативно-правового акта загальної дії.

Доводи Львівської залізниці про порушення судом першої інстанції норм процесуального права і розгляд справи судом за відсутності представника залізниці, який був задіяний у розгляді справи у Львівському окружному адміністративному суді, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки залізниця була належним чином повідомлена про час та місце слухання справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення за № 3982825, однак письмових заперечень на позов не подала, іншого представника в судове засідання не направила, спір було розглянуто відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України по наявних у справі матеріалах.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення господарського суду лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити його без змін.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 03.03.2009р. у справі №10/10 залишити без змін.