господарський суд України у складі колегії суддів:

У січні 2009 року Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідачів: Лівадійської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр ріелтерських технологій" про визнання рішення Лівадійської селищної ради від 09.08.2005 № 102 незаконним та укладеного на підставі цього рішення Договору оренди земельної ділянки площею 0,2426 га пляжної території в АРКрим м. Ялта, с. Курпати недійсним.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2009 ( суддя Дворний І.І.), залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.03.2009 ( головуючого судді Латиніна О.А., суддів Остапової К.А., Прокопаніч Г.К.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення ґрунтуються на відсутності підстав для визнання рішення Лівадійської селищної ради від 09.08.2005 № 102 незаконним та недоведеності позивачем підстав, передбачених ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Порушенням норм процесуального права Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" вважає відсутність в рішеннях аналізу всіх підстав, наданих позивачем, відсутність оцінки їх доказів і обставин справи.

Заявник касаційної скарги вважає неправильно застосованими норми ст.ст. 18, 19, 21 Земельного кодексу в частині віднесення спірних земель до земель водного фонду, неправильно застосовані норми ст. 15 Закону України "Про оренду землі" в частині цільового призначення земельної ділянки.

Крім того, заявник касаційної скарги вважає необ'єктивною оцінку судів обставин розірвання Договору № 261 від 07.06.2004 користування берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами, укладеного між відповідачами.

Лівадійська селищна рада направила у Вищий господарський суд клопотання розглянути касаційну скаргу без участі представника Ради.

Заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача 2, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 07.06.2004 між Державним підприємством "Кримське протизсувне управління", правонаступником якого є позивач у даній справі, та товариством з обмеженою відповідальністю "Центр ріелтерських технологій" було укладено договір № 261 користування берегоукріплювальними, протизсувними та пляжними спорудами, предметом якого є надання у користування майна: берегоукріплювальних споруд санаторія ім. П. Тольятті, м. Ялта, ділянка від сходів між бунами № 1 та № 2 до буни № 4 турбази "Кічкіне" протяжністю 88 м .

Відповідно до пункту 7.1 вказаного договору він вступає в силу з 07 червня 2004 року за умови виконання пункту 2.5 Договору та діє 49 років.

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" листами від 08.12.2006, від 19.01.2007 повідомило ТОВ "Центр ріелтерських технологій", що вказаний договір є розірваним в односторонньому порядку. ТОВ "Центр ріелтерських технологій" надало відповіді на ці листи Державного підприємства "Кримське протизсувне управління" із посиланням на неможливість розірвання договору № 261 від 07.06.2004 року в односторонньому порядку у зв’язку з належним виконання його умов.

Таким чином суди дійшли висновку, що відсутня згода між ТОВ "Центр ріелтерських технологій" та Державним підприємством "Кримське протизсувне управління" щодо розірвання договору № 261 від 07.06.2004, у зв’язку з чим питання про розірвання вказаного договору в порядку статті 188 Господарського кодексу України має вирішуватись в судовому порядку. Доказів про передачу спору щодо розірвання договору № 261 від 07.06.2004 року на вирішення суду нема, будь-які рішення суду із зазначенням дати, з якої договір вважається розірваним, відсутні.

Умовами Договору № 261 від 07.06.2004 серед іншого було передбачено обов'язок ТОВ "Центр ріелтерських технологій" укласти договір оренди земельної ділянки, зайнятої майном, із відповідною Радою та своєчасно здійснювати оплату, а також нести всі витрати по оформленню відводу земельної ділянки, що знаходиться під майном.

Рішенням № 102 від 09.08.2005 Лівадійська селищна рада затвердила проект землеустрою з відведення товариству з обмеженою відповідальністю "Центр ріелтерських технологій" в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 0,2426 га для будівництва та обслуговування дайвінгу за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, пляжна територія на землях Лівадійської селищної ради.

Вказаним рішенням також вирішено передати ТОВ "Центр ріелтерських технологій" в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,2426 га для будівництва та обслуговування дайвінгу за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, пляжна територія, з відкритих земель без рослинного покрову або з незначним покровом, кам'янисті місця, для комерційного використання на землях Лівадійської селищної ради.

На підставі вказаного рішення 26.08.2005 між Лівадійською селищною радою (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Центр ріелтерських технологій" (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, яким передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку (кадастровий номер 0111947900:06:001:0022) площею 0,2426 га пляжна територія з відкритих земель без рослинного покрову або з незначним покровом, кам'янисті місця, для комерційного використання на землях Лівадійської селищної ради, розташовану за адресою: Україна, АР Крим, м. Ялта, смт. Курпати, пляжна територія. Земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування дайвінгу.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили з частини 6 статті 93 Земельного кодексу України, якою встановлено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

З урахуванням змісту наведених норм суди встановили, що повноваження по розпорядженню земельними ділянками Лівадійської селищної ради, у тому числі повноваження по передачі землі в оренду, належать саме Лівадійській селищній раді, у зв'язку з чим відповідач - Лівадійська селищна рада при прийнятті оскаржуваного рішення № 102 від 09.08.2005 року та при передачі спірної земельної ділянки в оренду діяла в межах належних їй повноважень.

Надаючи оцінку спірному договору оренди від 26.08.2005 та доводам позивача про необхідність визнання його недійсним, суди виходили з приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Дослідивши питання відповідності спірного договору оренди земельної ділянки вимогам статей 203 та 215 Цивільного кодексу України суди встановили відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Згідно з додатком 3 до Постанови Верховної Ради АР Крим "Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим" № 982-2/2000 від 15.03.2000 року (з наступними змінами та доповненнями), берегоукріплювальні споруди санаторія ім. П. Тольятті загальною довжиною 243 м є власністю Автономної Республіки Крим та знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління".

Постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим "Про заходи щодо інженерного захисту берегів Чорного та Азовського морів і територій, схильних до впливу негативних природних процесів" Кримському республіканському підприємству "Протизсувне управління" предписано укласти довгострокові договори з організаціями на експлуатацію берегоукріплювальних споруд, що знаходяться на його балансі, та фінансування робіт з капітального ремонту та відновлення незалежно від джерела фінансування їх будівництва.

07.06.2004 року між Державним підприємством "Кримське протизсувне управління", правонаступником якого є позивач у даній справі, та товариством з обмеженою відповідальністю "Центр ріелтерських технологій" було укладено договір № 261 користування берегоукріплювальними, протизсувними та пляжними спорудами.

Таким чином, суди встановили правомірність користування ТОВ"Центр ріелтерських технологій" розташованими на орендованій земельній ділянці берегоукріплювальними спорудами, що свідчить про відсутність порушень вимог статті 203 Цивільного кодексу України при укладенні договору оренди земельної ділянки від 26.08.2004.

Що стосується посилання позивача в касаційній скарзі на те, що передана ТОВ "Центр ріелтерських технологій" в оренду земельна ділянка має спеціальний режим використання, то судами з огляду на положення статей 58, 59 Земельного кодексу України встановлено, що така земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та може передаватись на умовах оренди для, зокрема, спортивних і туристичних цілей, якими є дайвінг. Організація дайвінгу не підпадає під обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, встановлених ст. 62 Земельного кодексу та ст. 90 Водного кодексу України.

Стосовно посилань Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" на використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, то судами вірно зазначено, що повноваження на здійснення контролю за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням має Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні орган - Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим., а до відання позивача дане питання не відноситься.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки позивачем не доведено судам факту невідповідності рішення Лівадійської селищної ради 29-ї сесії 4-го скликання від 09.08.2005 року № 102 вимогам законодавства, суди дійшли висновку про відсутність підстав для його скасування, а також про відсутність при укладенні договору оренди земельної ділянки від 26.08.2005 року порушень вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.03.2009р. у справі № 2-7/597-2009 залишити без змін.