ПРЕЗИДІЯ ПОЛТАВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 27.02.98
(Витяг)
У грудні 1996 р. Ч. звернулася до суду зі скаргою на
неправомірні дії комісії для розгляду питань, пов'язаних із
встановленням статусу учасника війни, відповідно до Закону "Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"
( 3551-12 ) (3551-12)
. Заявниця зазначала, що вона з вересня 1943 р. по
грудень 1944 р. працювала на різних роботах у колгоспі в с.
Кашубівка Полтавського району. Документи за 1943 р., які
підтверджували б стаж її роботи, не збереглися, а в документах за
1944 р. відомостей про останню немає. Посилаючись на те, що
управління соціального захисту населення Ленінського району м.
Полтави та обласної державної адміністрації, незважаючи на
наявність двох свідків, які підтверджують факт її роботи в
колгоспі в зазначений період, безпідставно відмовили їй у
встановленні статусу учасника війни, заявниця просила про
задоволення вимог.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Ленінського районного суду м. Полтави від 11 серпня 1997 р.
постановлено скаргу Ч. задовольнити, зобов'язавши управління
соціального захисту населення Ленінського району м. Полтави
встановити Ч. статус учасника війни. У касаційному порядку воно не
оскаржувалося.
Перший заступник Голови Верховного Суду України порушив у
протесті питання про скасування цього рішення, оскільки суд у
ньому не зазначив, які саме порушення було допущено комісіями та
посадовими особами управлінь соціального захисту населення при
відмові у встановленні Ч. статусу учасника війни.
Розглянувши справу за участю прокурора Полтавської області,
який погодився з протестом, президія Полтавського обласного суду
задовольнила останній з таких підстав.
Постановлюючи рішення, суд виходив із того, що допитані в
судовому засіданні свідки Г. і М. підтвердили факт роботи заявниці
в 1943-1944 рр. у названому нею колгоспі.
Визнаючи дії комісій для розгляду питань, пов'язаних із
встановленням статусу учасника війни, неправомірними та
зобов'язуючи управління соціального захисту населення до вчинення
певних дій, суд повинен був зазначити в рішенні, які порушення
закону або підзаконних актів допустили ці державні органи чи їх
посадові особи при вирішенні питання. Проте суд цього не зробив.
Комісія для розгляду питань, пов'язаних із встановленням
статусу учасника війни, керується Законом від 22 жовтня 1993 р.
"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"
( 3551-12 ) (3551-12)
, постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня
1996 р. N 458 ( 458-96-п ) (458-96-п)
"Про комісії для розгляду питань,
пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до
Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту" і Типовим положенням про комісії для розгляду
питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни,
відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії
їх соціального захисту", затвердженим наказом Міністерства
соціального захисту населення України від 30 травня 1996 р. N 79
( z0264-96 ) (z0264-96)
.
У п. 7 названого Типового положення ( z0264-96 ) (z0264-96)
зазначено,
що свідками можуть бути особи, які знають заявника по спільній з
ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому
числі колгоспі) або в одній системі й мають документи про свою
роботу за час, щодо якого вони підтверджують роботу заявника.
Проте, вирішуючи справу, суд не перевірив, чи мають допитані ним
свідки документи про свою роботу за час, щодо якого вони
підтверджують роботу заявниці, та чи допущено управлінням
соціального захисту населення порушення зазначених вище законів і
підзаконних актів, якими вони мають керуватися.
Суд навіть не з'ясував, коли було звільнено від окупантів
територію, на якій розташовано зазначений колгосп, і з якого часу
той почав працювати, хоча це теж має істотне значення з точки зору
вимог ст. 9 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
.
З урахуванням наведеного і керуючись статтями 337, 338 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, президія Полтавського обласного суду протест першого
заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення
Ленінського районного суду м. Полтави скасувала і направила справу
на новий розгляд, зазначивши, що під час останнього суд повинен
більш ретельно перевірити мотиви скарги і постановити рішення
залежно від установленого й відповідно до вимог чинного
законодавства.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.