ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 13.06.96
(Витяг)
У березні 1995 р. Л. звернулася до суду із позовом до Л. П.
та Л. М. про відшкодування витрат на будівництво жилого будинку.
Позивачка зазначала, що під час її шлюбу з Л. П. вона й
відповідачі у період з 1988 до 1994 р. збудували жилий будинок та
підсобні приміщення. Дозвіл на будівництво цього будинку отримала
Л. М. Оскільки відповідачі відмовляються сплатити їй компенсацію
за участь у будівництві, позивачка просила задовольнити її вимоги.
Рішенням Богуславського районного суду від 13 листопада 1995
р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Київського обласного суду від 12 грудня 1995 р., в позові
було відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень з направленням справи на
новий розгляд. Президія Київського обласного суду визнала, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачка не
довела розміру понесених нею витрат на будівництво спірного
будинку. Погодитися з такими доводами суду як з підставою для
відмови в позові не можна. Відповідно до роз'яснень Пленуму
Верховного Суду України, викладених у п. 4 постанови від 4 жовтня
1991 р. N 7 ( v0007700-91 ) (v0007700-91)
(зі змінами, внесеними постановою
Пленуму від 25 грудня 1992 р. N 13 ( v0013700-92 ) (v0013700-92)
"Про практику
застосування судами законодавства, що регулює право власності
громадян на жилий будинок", особи, котрі брали участь у
будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення
спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати
не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх
витрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не
безоплатно. Недоведеність конкретного розміру витрат може бути
підставою для зменшення розміру їх відшкодування, а не для відмови
у позові.
Рішенням районного суду встановлено, що позивачка Л. та
відповідач Л. П. надавали Л. М. допомогу в будівництві спірного
будинку. Проте суд не з'ясував, чи не надавалася ця допомога
безоплатно.
Щодо розміру витрат позивачка вказувала на те, що спірний
будинок споруджувався в той час, коли вона перебувала в
зареєстрованому шлюбі з Л. П. Останній витрачав їхні спільні кошти
на придбання будівельних матеріалів, оплату праці робітників, а
вона брала участь у будівництві особистою працею. У зв'язку з цим
позивачка просила відшкодувати їй половину понесених ними витрат
на будівництво будинку. На обгрунтування цих доводів вона
послалась на видані Богуславською ПМК-22 довідки, в яких
зазначається, що Л. П. у період з 1990 до 1994 р. купував у цій
організації будівельні матеріали, на показання свідків, котрі
будували будинок, та на інші докази.
Суд доводів позивачки не перевірив, оцінки наведеним доказам
не дав і не зазначив у рішенні, з яких причин їх не взято до
уваги.
Оскільки Богуславський районний суд на порушення вимог статей
15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
неповно з'ясував обставини, що мають
значення для справи, і не дав належної оцінки доказам, а судова
колегія в цивільних справах Київського обласного суду не звернула
уваги на ці недоліки, президія названого обласного суду скасувала
судові рішення і направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.