ПРЕЗИДІЯ ВОЛИНСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 16.04.96
(Витяг)
25 травня 1995 р. Ф. звернувся в Ратнівський районний суд із
скаргою на незаконність звільнення зі служби в органах внутрішніх
справ. Заявник зазначав, що наказом N 9 від 16 лютого 1994 р. його
було звільнено з 22 лютого 1994 р. із органів внутрішніх справ за
п. 64 "е" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким
складом органів внутрішніх справ України ( 114-91-п ) (114-91-п)
за те, що 30
січня 1994 р. він після здачі чергування знаходився на
спеціальному посту міліції у стані алкогольного сп'яніння.
Вважаючи звільнення незаконним, оскільки насправді він у такому
стані не перебував, Ф. просив поновити його на службі в цих
органах.
Рішенням Ратнівського районного суду від 6 липня 1995 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Волинського обласного суду від 3 серпня 1995 р., в задоволенні
скарги було відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень і направлення справи на
новий розгляд. Президія Волинського обласного суду визнала, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд виходив з того, що Ф.
без поважних причин пропустив передбачений ст. 233 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
місячний строк на звернення до суду, а також із того, що 30 січня
1994 р. він перебував у стані алкогольного сп'яніння. З таким
висновком суду погодилась і судова колегія в цивільних справах
обласного суду.
Проте, вирішуючи справу із застосуванням норм трудового
законодавства, суд не врахував, що відповідно до п. 40
Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ ( 1368-12 ) (1368-12)
,
затвердженого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня
1991 р., скарги рядового або начальницького складу цих органів на
незаконність їх звільнення зі служби вирішуються в порядку,
встановленому для розгляду скарг на неправомірні рішення, дії або
бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у
сфері управлінської діяльності. Порядок, встановлений КЗпП
( 322-08 ) (322-08)
для розгляду індивідуальних трудових спорів, і норми
законодавства про працю, що регулюють припинення трудових
відносин, до цих правовідносин не застосовуються. Останні
регулюються зазначеним статутом, Положенням про проходження служби
рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України
( 114-91-п ) (114-91-п)
, іншими актами законодавства про ці органи.
На обгрунтування своїх вимог Ф. посилався на те, що згідно з
висновком Республіканської комісії Українського НДІ клінічної та
експериментальної неврології і психіатрії акт про перебування його
у стані сп'яніння є недійсним, а також на те, що строку на
звернення до суду він не пропустив, оскільки відповідь МВС він
отримав 27 квітня 1995 р., а до суду звернувся 25 травня того ж
року. Проте суд ці доводи заявника ретельно не перевірив, копій
висновку названої вище Республіканської комісії та акта N 21 від
30 січня 1994 р. про визначення стану сп'яніння у Ф. не витребував
і не з'ясував, коли саме той отримав відповідь з МВС.
Суду також слід було з'ясувати, чи компетентними особами, що
зазначені в ч. 2 п. 40 Дисциплінарного статуту ( 1368-12 ) (1368-12)
,
відхилено скарги Ф., оскільки ця обставина пов'язана з початком
перебігу строку на звернення зі скаргою до суду.
Оскільки справу було розглянуто з порушенням вимог статей 15,
30, 40 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
, президія Волинського обласного суду
скасувала судові рішення і направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.