Вищий господарський суд України в складі колегії

Донецького апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Донецької області № 22/66

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.04.2006 у справі № 22/66 (суддя Волошинова Л.В.), задоволені позовні вимоги ТОВ "Нілс" до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції, Відділення Державного казначейства у місті Слов'янську та Слов'янському районі про відшкодування з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 110000 грн. та процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з ПДВ, в сумі 18445,31грн.

Рішення мотивовано тим, що підставою для отримання відшкодування згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є дані тільки податкової декларації за звітний період, Закон не ставить право платника податку - покупця на податковий кредит в залежність від перевірки всього ланцюгу постачальників цієї продукції, крім того, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України", яким внесені зміни до ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно п. 13 "Перехідні положення" розділу 2 пункт 7.7 ст. 7 набирає чинності з 01.06.2005, крім пп. 7.7.8 цього пункту, який набирає чинності з 01.01.2006, отже, до 01.01.2006 повинен застосовуватись порядок відшкодування, який був визначений Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції станом до 01.06.2005, включаючи правило щодо нарахування процентів на суму бюджетної заборгованості.

Донецький апеляційний господарського суд, здійснюючи перегляд справи в зв’язку зі скаргою Слов'янської ОДПІ, постановою від 05.06.2006 (колегія суддів у складі головуючого судді Кондратьєвої С.І., суддів Старовойтової Г.Я., Української Р.М.) рішення у справі змінив в частині стягнення процентів, відмовивши ТОВ "Нілс" в позові в частині стягнення процентів в сумі 16067,48 грн., задовольнивши позов в цій частині на суму 2377,83грн. В інший частині рішення господарського суду Донецької області від 13.04.2006 по справі №22/66 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення суду першої інстанції мотивована тим, що 31.03.2005 набрав чинності Закон України №2505-ІУ від 25.03.2005 (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України", згідно якого пункт 7.7 статті 7 набирає чинності з 1 червня 2005 року, крім підпункту 7.7.8 цього пункту, який набирає чинності з 1 січня 2006 року. До цієї дати застосовується процедура узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування, діюча до набрання чинності цим Законом, з урахуванням того, що таке бюджетне (експортне) відшкодування надається протягом тридцяти календарних днів, наступних за днем надання податкової декларації податкового періоду, за наслідками якого виникає право на таке отримання згідно з редакцією пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 цього Закону. Цим Законом внесено зміни до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону, відповідно до яких позивач втратив право на нарахування процентів на суму бюджетної заборгованості з 1 червня 2005 року, а право на нарахування пені відповідно до підпункту 7.7.8 цього пункту повинно виникнути у позивача тільки з 1 січня 2006 року, в спірних правовідносинах повинен застосовуватись порядок відшкодування, який був визначений Законом України № 168/97-ВР від 03.04.1997 (168/97-ВР) в редакції станом до 1 червня 2005 року, включаючи правила щодо нарахування процентів на суму бюджетної заборгованості. Отже, позивач мав нараховувати відсотки тільки за 31 добу травня 2005 року, що становить суму 2377,83грн.

Слов’янська ОДПІ Донецької області з рішенням та постановою у справі не згодна в частині задоволення позовних вимог, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій під час розгляду справи норми матеріального та процесуального законодавства України, зокрема, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.3, 7.7.5 ст. 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи оскаржувані судові акти у справі, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Разом з тим, поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) , і, приймаючи 13.04.2006 рішення та 05.06.2006 постанову у справі, судами не враховано наступне.

Відповідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначена підвідомчість справ господарським судам.

Виходячи з положень пунктів 1, 7, 9 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).

Отже, у контексті зазначених норм Кодексу, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений здійснювати управлінські чи контрольні функції щодо іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

За змістом ст. ст. 2, 4, 10, 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції є органами виконавчої влади, які здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), застосовують до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягують до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, тобто, є контролюючими органами та органами стягнення, що узгоджується з приписами пп. 2.1.4 та 2.3.1 ст. 2 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Аналіз суб’єктного складу та характеру правовідносин свідчить про те, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, а в розумінні пункту 7 статті 3 КАС України Слов’янська ОДПІ Донецької області є суб’єктом владних повноважень.

Вирішення спору фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності відповідно до пункту 1 ч. 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено до компетенції адміністративного суду.

В порушення вимог зазначених норм суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішення та постанови у справі керувалися положеннями Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , однак, розгляд справи у невірно обраній процесуальній судовій процедурі може істотно вплинути на обсяг прав і обов’язків учасників процесу на будь-яких його стадіях.

Таким чином, при прийнятті рішення та постанови у справі господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що даний адміністративний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до абзаців 1, 3 - 5 пункту 6 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Після початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні позови, подані до відповідних місцевих господарських судів у справах, що підсудні окружному адміністративному суду, передаються цими судами до окружного адміністративного суду, якщо провадження у справі ще не відкрито.

Після початку діяльності апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних господарських судів, передаються цими судами до апеляційного адміністративного суду, якщо апеляційне провадження у справі ще не відкрито.

Адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду, розглядаються і вирішуються цими судами відповідно до абзацу першого цього пункту.

Виходячи з викладеного, господарські суди попередніх інстанцій, не встановивши правильну підвідомчість спору, застосували до нього процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , що відповідно до приписів ст. 111-10 ГПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових актів, однак, унеможливлює здійснення їх касаційної перевірки в порядку адміністративного судочинства, отже, справа підлягає передачі до господарського суду першої інстанції для виконання вимог пункту 6 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2006 у справі господарського суду Донецької області № 22/66 та рішення від 13.04.2006 у цій справі скасувати.

Справу направити до господарського суду Донецької області.

Касаційну скаргу Слов’янської ОДПІ Донецької області задовольнити частково.