Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2008р (суддя Петренко Н.Е.) відмовлено у визнанні кредиторських вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів", м.Павлоград у розмірі 3 763 044, 45 грн.

Не погодившись з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2008р., кредитор Державний комітет України з матеріального резерву подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2008р. (судді Джихур О.В.; Виноградник О.М.; Лисенко О.М.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2008р. у справі № Б15/29/40/41-04 залишено без змін, апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ без задоволення.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2008р. по даній справі Державний комітет України з державного матеріального резерву, м. Київ подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вищезазначену постанову, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ст. 43, 33, 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 225 Господарського кодексу України, ст. 1, 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 2, п.10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Судова колегія, заслухавши доповідь судді Яценко О.В., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права дійшла висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Провадження у справі про банкротство дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" порушено 09.04.2004р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2004р. введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1

В газеті "Голос України" № 130 від 16.07.2004р. опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкротство ДП Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.04.2004р. Держкомітетом України з державного матеріального резерву заявлено грошові вимоги до боржника на загальну суму 3779 798,33 грн.

Вказані грошові вимоги спочатку були визнані боржником та розпорядником майна, потім проти них висунуті заперечення.

З врахуванням останньої заяви кредитора про уточнення грошових вимог від 07.04.2008р. Держкомрезерв України просив визнати кредиторські вимоги до боржника в розмірі 3 763 041, 45 грн., що становить вартість самовільно використаних матеріальних цінностей державного резерву в сумі 1 730 937, 46 грн., 100 % штрафу за самовільне використання матеріальних цінностей державного резерву в сумі 1 730 937, 46 грн., пеня за самовільне використання матеріальних цінностей держрезерву в сумі 301 166, 53 грн. (т.1 а.с.95-100)

Відмовляючи у визнанні кредиторських вимог Держкомрезерву господарський суд Дніпропетровської області зазначив, що позовна давність по стягненню заборгованості на користь кредитора сплила до 01.01.2004р., тобто до вступу в дію нового Цивільного кодексу України (435-15) . При цьому господарський суд обраховує початок строку позовної давності з 21.07.1999р. та 27.09.2000р. і пов’язує цей строк з датою складання кредитором актів перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна Держкомрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ДП Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів".

З таким висновком Дніпропетровський апеляційний господарський суд не погодився.

Як вбачається з матеріалів справи, свої грошові вимоги до боржника кредитор обґрунтував фактами, які були встановлені в ході перевірки 14.04.2003р., що підтверджується відповідним актом (т.1 а.с.16).

Апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що у визначенні кількості не збережених матеріальних цінностей у вигляді зернових, акти від 14.04.2003р., 21.07.1999р., 27.09.2000р. суттєво відрізняються.

Факт незабезпечення збереження боржником матеріальних цінностей у вигляді пшениці 3 кл. –562, 362 тн, пшениці 5 кл. –278, 953 тн, пшениці 6 кл. –198, 706 тн, жита гр.. А –1358, 509 тн, овса 4 кл. –161, 105 тн встановлено актом перевірки від 14.04.2003р.

З 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , в прикінцевих та перехідних положенням якого зазначено, що правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

З грошовими вимогами в справі про банкрутство кредитор звернувся 18.08.2004р., тобто в межах встановленої Цивільним кодексом України (435-15) позовної давності. До того ж на час звернення кредитора з грошовими вимогами діяв п. 6 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, згідно якого позовна давність, не поширюються на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) (доповнення внесення згідно із Законом України від 12.05.2004р. № 1713-ІV (1713-15) ).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що на час звернення кредитора з грошовими вимогами строк позовної давності не сплинув.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон про банкрутство) кредитор –це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

Конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги, яких не забезпечені заставою майна боржника.

Згідно ч.1 ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30 днів від дня опублікуванні в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Держкомрезерв є конкурсним кредитором, оскільки його грошові вимоги виникли до порушення справи про банкрутство, оскільки актом перевірки від 14.04.2003р. встановлено факт незабезпечення боржником зберігання зернових державного резерву.

Апеляційним господарським судом встановлено, що вартість самовільно використаних матеріальних цінностей державного резерву на суму 1730 937, 46 грн. кредитор визначає виходячи із цін, які складалися на ринку зернових станом на 30.07.2004р., що підтверджується ціновою довідкою ( т.1 а.с. 21) та поясненнями представника кредитора.

Згідно акту перевірки від 14.04.2003р., саме в цей день було встановлено незаконне використання боржника зернових держресурсів.

Судова колегія Вищого господарського суду України не погоджується з твердженням Держкомрезерву, викладеним в касаційній скарзі, що розмір грошових вимог конкурсних кредиторів має визначатися на день виникнення у них права на подачу заяви про визнання кредитором у справах про банкрутство (день публікації оголошення).

Вказане твердження суперечить поняттю "конкурсний кредитор" визначеному в ст. 1, ч.1 ст. 14 Закону про банкрутство.

Отже, визначаючи розмір грошових вимог, кредитор зобов’язаний був виходити із ринкових цін на зернові, що діяли станом на 14.04.2003р.

Таким чином, визначений кредитором розмір грошових вимог щодо вартості самовільно використаних матеріальних цінностей державного резерву в сумі 1730 937, 46 грн. не відповідає фактичним обставинам справи та ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Крім того, кредитором до грошових вимог включено штраф за самовільне використання матеріальних цінностей державного резерву в розмірі 1730 937, 46 грн., пені за самовільне використання матеріальних цінностей державного резерву в розмірі 301 166, 53 грн. на підставі п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", згідно якого у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву в т.ч. самовільне відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Кредитором не визначена вартість зернових виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності, тобто на день проведення перевірки 14.04.2003р., відтак розмір грошових вимог в частині штрафу та пені не є обґрунтованим і таким, що відповідає Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Держкомрезерв України не виконав вимогу апеляційного господарського суду щодо надання обґрунтування середньо складових цін на дату виявлення недостачі по кожному виду продукції (ухвала від 17.02.2009р. –т.2 а.с. 79).

Відмовляючи в визнанні грошових вимог Держкомрезерву, апеляційний господарський суд послався на те, що кредитором в порушення приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності заборгованості боржника в зазначеному розмірі.

Проте, такий висновок суду суперечить положенням Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Як вбачається з матеріалів справи, грошові вимоги Держкомрезерву підтвердженні актом перевірки від 14.04.2003 року, яким підтверджена відсутність на відповідальному збереженні у боржника певної кількості зернових культур, що було прийнято до уваги апеляційним судом.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Разом з тим, судом не враховані положення ст. 38 ГПК України згідно якої якщо стороною не подано витребуваних доказів, то суд вправі самостійно витребувати їх, зокрема у третіх осіб.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2008р. прийнятою з порушенням норм права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

1.Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2008р. у справі № Б15/29/40/41-04 задовольнити частково.

2.Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2008р. у справі № Б15/29/40/41-04 скасувати. Справу направити на новий апеляційний розгляд.