6-1385цс15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року,

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначало, що 16 січня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_1, за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 31 663 долари США на строк до 16 січня 2014 року. За умовами договору відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати кредит у строки, встановлені графіком погашення кредиту.

Крім того, 20 травня 2008 року між сторонами було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_2, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 60 тис. доларів США на строк до 18 травня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних. Відповідач зобов'язався погашати кредит згідно з графіком, сплачувати відсотки згідно з підпунктом 1.2.2 кредитного договору шляхом сплати ануїтетних платежів у сумі 1 065,92 доларів США щомісячно. З відповідачем було укладено додаткову угоду НОМЕР_3 від 26 березня 2009 року, якою змінено терміни сплати нарахованих процентів у відповідні періоди та змінено строк повернення кредиту на 18 травня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за останнім кредитним договором було укладено договори поруки НОМЕР_4 від 20 травня 2008 року із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (з кожним окремо), які зобов'язались відповідати перед банком у тому ж обсязі, що й позичальник.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим же кредитним договором з відповідачкою ОСОБА_2 20 травня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру за АДРЕСА_1.

Позичальник узяті зобов'язання щодо повернення належних до сплати частин кредитів та нарахованих відсотків за їх використання не виконував, у зв'язку із чим утворилася заборгованість за кредитними договорами, яка станом на 11 червня 2013 року складала 109 847,28 доларів США та 49 304 грн 89 коп., які банк просив стягнути з ОСОБА_1.

ПАТ "УкрСиббанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту НОМЕР_1 від 16 січня 2007 року в сумі 30 109,85 доларів США, пеню в сумі 23 250 грн 84 коп., а також стягнути солідарно з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 20 травня 2008 року в сумі 76 470,09 доларів США та пеню в розмірі 23 853 грн 17 коп., стягнути з ОСОБА_1 за договором від 20 травня 2008 року заборгованість у сумі 3 267,34 доларів США та пеню 2 200 грн 88 коп.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 липня 2014 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 30 109,85 доларів США заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу від 16 січня 2007 року, яка складається із: 19 527 доларів США заборгованості за кредитом, 10 582,64 доларів США заборгованості за відсотками та пені в розмірі 23 250 грн 84 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 79 737,43 доларів США заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 20 травня 2008 року, яка складається з 55 043,88 доларів США заборгованості за кредитом, 24 693,55 доларів США заборгованості за відсотками та пені у розмірі 26 054 грн 05 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 30 109,85 доларів США заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу від 16 січня 2007 року залишено без змін; у решті - скасовано та ухвалено нове рішення, яким солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 76 470,09 доларів США заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 20 травня 2008 року, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 53 184,13 доларів США, заборгованості за процентами в розмірі 23 285,96 доларів США та пені в сумі 21 652 грн 29 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" за цим же договором 3 267,34 доларів США заборгованості та пеню у розмірі 2 200 грн 88 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ПАТ "УкрСиббанк" відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ "УкрСиббанк" порушує питання про скасування постановлених судами рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підстав - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон України "Про мораторій" або Закон), та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ "УкрСиббанк" посилається на постанови Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справах № 6-57цс15 і № 6-58цс15 (v6058700-15) та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України (1618-15) суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу (1618-15) , якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_1, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 31 663 долари США на строк до 16 січня 2014 року зі сплатою 13,5 % річних.

20 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_2, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 60 тис. доларів США на строк до 16 травня 2018 року зі сплатою 13,5 % річних.

Виконання зобов'язання за договором від 20 травня 2008 року було забезпечене порукою ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також іпотекою належної ОСОБА_2 квартири за АДРЕСА_1.

Унаслідок порушення умов кредитних договорів та невиконання зобов'язань за ними у відповідачів перед позивачем утворилася заборгованість.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості за кредитними договорами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки кредит відповідачами отримано в іноземній валюті, а в іпотеку передано квартиру площею 88,1 кв. м, що не перевищує 140 кв. м, використовується як місце постійного проживання відповідача, який не має іншого нерухомого майна, тому на підставі Закону України "Про мораторій" (1304-18) вимоги про звернення стягнення на такий предмет іпотеки не підлягають задоволенню.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справах № 6-57цс15 та 6-58цс15 (v6058700-15) , наданих заявником як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, міститься висновок про те, що Закон України "Про мораторій" (1304-18) не зупиняє дії нормативно-правових актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону (1304-18) на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій" (1304-18) не підлягає виконанню.

Аналогічні висновки містяться й у наданій заявником ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 105-4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій" (1304-18) , згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом (1304-18) , не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій" (1304-18) протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон (1304-18) не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону (1304-18) на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми Закону України "Про мораторій" (1304-18) , що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а це відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60, 131 - 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України (1618-15) , визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку".

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (1618-15) . Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу (1618-15) , а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2014 року та рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 липня 2014 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Правова позиція,

яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1385цс15

Згідно з пунктом 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон України "Про мораторій"), який набув чинності 7 червня 2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України "Про мораторій", не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон України "Про мораторій" не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.