Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Бернацької Ж.О.,

Разводової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології і природним ресурсам

та касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим

на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2008 року

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року

у справі № 30/55-А-21/87

господарського суду міста Києва

за позовом Заступника Генерального прокурора України –Прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави

в особі 1. Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології і природним ресурсам

2. Кабінету Міністрів України

до 1. Ради Міністрів Автономної Республіки Крим

2. Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан"

3. Алуштинського міського управління земельних ресурсів

треті особи 1. Партенітська селищна рада

2. Маломаяцька сільська рада

про визнання недійсними постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки

за участю представників:

позивачів – 1. не з'явився

2. не з'явився

відповідачів – 1. не з'явився

2. Даниленко С.І.

3. не з'явився

третіх осіб – 1. не з'явився

2. не з'явився

прокуратури –Сахно Н.В.

У судовому засіданні 23 червня 2009 року оголошено перерву у відповідності до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України для підготовки, оголошення резолютивної частини (повного тексту) постанови.

У червні 2005 року Прокурор Автономної Республіки Крим звернувся в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології та природним ресурсам, Кабінету Міністрів України з позовом до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим і ЗАТ "Санаторій Карасан"про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 03.03.2004р. реєстр № 712, також просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.03.2004р.

У процесі розгляду справи по суті Прокурор Автономної Республіки Крим, звернувся з заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив: визнати недійсною Постанову Ради Міністрів АРК №432 (rb0432001-03) від 12.08.2003 року "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 03.03.2004 року реєстр № 712, укладений між Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та ЗАТ "Санаторій Карасан"у частині надання ЗАТ "Санаторій Карасан"земельної ділянки площею 20,5892 га.; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.03.2004 р. серії КМ №103463, виданий Алуштінським управлінням земельних ресурсів ЗАТ "Санаторій Карасан"на земельну ділянку площею 20,5892 га., розташовану між базою відпочинку Айвазовське, Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос", Маломаяцької сільської ради, м. Алушта АР Крим, та зареєстрований Алуштинським міським управлінням земельних ресурсів у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею; договору оренди за №3. підписаний Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та начальником Алуштинського управління земельних ресурсів; зобов'язати ЗАТ "Санаторій Карасан"повернути земельну ділянку площею 20,5892 га., розташовану між базою відпочинку Айвазовське Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос", Маломаяцької сільської ради, м. Алушта АР Крим, до держави, в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2008 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсною постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12 серпня 2003 року "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан" припинено. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року (судді Корсак В.А., Авдєєв П.В., Коршун Н.М.) у справі № 30/55-А-21/87 резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2008 року викладено в такій редакції, в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного господарського суду Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по екології і природним ресурсам звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по екології і природним ресурсам обґрунтовує тим, що оскаржувані процесуальні документи прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права, а також зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам позивачів щодо порушення Радою Міністрів Автономної Республіки Крим норм законодавства, при укладенні спірного договору купівлі-продажу земельної.

Заступник прокурора Автономної Республіки Крим також не погоджується з постановою Київського апеляційного господарського суду звернувся з касаційним поданням, в якому просить зазначені рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги касаційного подання Заступник прокурора Автономної Республіки Крим обґрунтовує тим, що оскаржувані процесуальні документи прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права, зокрема касатор посилається на те, що Постанова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 (rb0432001-03) , а також Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки не відповідають вимогам ст. 84 ЗК України, яка передбачає, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать: землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги та подання, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга та подання не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення та постанова господарських судів відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 12 серпня 2003 року № 432 (rb0432001-03) "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан" вирішено продати останньому земельні ділянки оздоровчого призначення загальною площею 214133 кв. метри, надані йому на умовах постійного користування відповідно до постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 14 січня 2003 року № 24 "Про передачу земельних ділянок в оренду ЗАТ "Санаторій Карасан".

На виконання Постанови від 12 серпня 2003 року № 432 (rb0432001-03) Радою Міністрів Автономної республіки Крим 03 березня 2004 року було укладено із ЗАТ "Санаторій Карасан" договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення ВВВ № 439257439264, за умовами якого Рада Міністрів Автономної Республіки Крим продала, а ЗАТ "Санаторій Карасан" прийняло у власність сплативши 5574001,20 грн., земельні ділянки загальною площею 214133 кв. м. під кадастровими номерами: 01 103 918 00: 09:001: 0013 площею 8 241 кв. м. –із земель Маломаяцької сільської ради. 01 103 454 00: 02: 001: 0011 площею 205892 кв. м. із земель Партенітської селищної ради.

22 березня 2004 року ЗАТ "Санаторій Карасан"були видані: державний акт серія КМ № 103463 на право власності на земельну ділянку ЗАО "Санаторій Карасан"загальною площею 20,5892 га. для оздоровчого призначення державний акт серія КМ № 103402 на право власності на земельну ділянку ЗАО "Санаторій Карасан"загальною площею 0,8241 га. для оздоровчого призначення.

24 травня 2005 року Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, розглянувши протест Заступника Генерального прокурора України Автономної Республіки Крим від 19 травня 2005 року № 7/1-440 вих/05, прийняла Постанову № 225 (rb0225001-05) "Про протест прокурора на Постанову Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 12 серпня 2003 року № 432 (rb0432001-03) "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан", якою було скасовано Постанову Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12 серпня 2003 року.

Постановою господарського суду міста Києва від 25 травня 2006 року у справі №30/58-А Постанову Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 24 травня 2005 року № 225 (rb0225001-05) визнано незаконною та скасовано. Зазначена постанова суду набрала законної сили.

Позовна вимога про визнання недійсною постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12 серпня 2003 року "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан"обґрунтовується тим, що вона прийнята поза межами (з перевищенням) компетенції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, крім того зазначена постанова протирічить вимогам чинного законодавства.

А також, прокурор та касатор стверджують, що Радою Міністрів Автономної Республіки Крим надано 18 га. землі, зі складу 21413га., які згідно ст. 150 Земельного кодексу України, є землями природно-заповідного фонду, які відносяться до особливо цінних земель. Також Радою Міністрів Автономної республіки Крим було порушено норми ст. 84 Земельного кодексу України, відповідно до якого у державні власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду.

Колегія вважає зазначені доводи позивачів необґрунтованими та до уваги не приймає з наступних підстав.

В статті 150 Земельного кодексу України, на яку посилається прокурор і Республіканський комітет Автономної Республіки, йдеться про викуп (вилучення) земель, як одну із підстав примусового припинення права власності на землю, а не про продаж земельних ділянок комунальної та державної власності у приватну власність.

Відповідно до ч.2 ст. 150 Земельного кодексу України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатись (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Пунктом "г". ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 45 Земельного кодексу України (використання земель природно-заповідного фонду) землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній комунальній та приватній власності.

Отже, продаж земельної ділянки на якій розташований об'єкт природно заповідного фонду - парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва у приватну власність не суперечить ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України.

Також необхідно зазначити, що стаття 150 Земельного кодексу України застосовується до тих випадків, коли земельна ділянка вилучається або викуповується для використання з метою, визначеною в цій статті, а саме для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи по суті встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що спірна земельна ділянка вилучається або викуповувалася для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно залишили без задоволення позовні вимоги про визнання недійсними постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов'язання повернути земельну ділянку до державної власності на підставі ст.ст. 16, 78, 84, 116, 127, 128, 153 Земельного Кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою господарського суду міста Києва від 25 травня 2006 року у справі № 30/58 –А, яка набрала законної сили, було задоволено позов ЗАТ "Санаторій Карасан"до Ради Міністрів Автономної республіки Крим за участю Прокуратури міста Києва, а саме, визнана незаконною та скасовано постанову Ради Міністрів Автономної республіки Крим від 24 травня 2005 року № 225 (rb0225001-05) "Про протест прокурора на постанову Ради Міністрів Автономної республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12 серпня 2003 року "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан".

У вищезазначеній Постанові суд встановив, що ЗАТ "Санаторій Карасан"з 24 жовтня 1963 року виступав постійним користувачем спірної земельної ділянки, а також власником цілісного майнового комплексу, який розташований на спірній земельній ділянці, а, отже, правомірно набув спірну земельну ділянку у власність. Крім того, суд дійшов до висновку, що Постанова Ради Міністрів Автономної республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12 серпня 2003 року "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан", прийнята у відповідності до діючого законодавства України та у межах повноважень, наданих Раді Міністрів Автономної Республіки Крим Земельним кодексом України (2768-14) (п. а ст. 16, ст. 127 Земельного кодексу України).

Зазначена постанова господарського суду міста Києва у справі № 30/58-А не оскаржена в установленому порядку, набрала законної сили та є чинною.

Отже, під час вирішення спору, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги та подання не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги та подання, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу та подання - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

1. Касаційну скаргу Республіканського комітету Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року зі справи № 30/55-А-21/87 залишити без змін.