815/6583/17 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи з посади в органах внутрішніх справ, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 17.10.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2018 року (головуючий суддя Вербицька Н.В., судді - Джабурія О.В., Кравченко К.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (далі - РСЦ МВС в Одеській області), Міністерства внутрішніх справ України, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ РСЦ МВС в Одеській області від 29 червня 2017 року № 63о/с "По особовому складу", яким позивача звільнено з посади заступника директора РСЦ МВС в Одеській області на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів); поновити державного службовця 6 рангу ОСОБА_5 на посаді заступника начальника РСЦ МВС в Одеській області; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі, визначеній на момент ухвалення судового рішення у цій справі із розрахунку 1030,13 грн за кожний пропущений робочий день.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 березня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ РСЦ МВС в Одеській області від 29 червня 2017 року № 63о/с "По особовому складу", відповідно до якого ОСОБА_5, державний службовець 6 рангу, звільнена з посади заступника директора РСЦ МВС в Одеській області на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Поновлено державного службовця 6 рангу ОСОБА_5 на посаді заступника директора РСЦ МВС в Одеській області з 29 червня 2017 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 180272,75 грн за період з 29 червня 2017 року по 6 березня 2018 року. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді та стягнення виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць у розмірі 20087,46 грн, з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовну заяву на підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України (2747-15) ) залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною третьою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою).

Не погодившись із ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 березня 2018 року залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом РСЦ МВС в Одеській області від 29 червня 2017 року № 63о/с "По особовому складу" ОСОБА_5 29 червня 2017 року звільнено з посади заступника директора РСЦ МВС в Одеській області на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

До Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_5 з позовом про скасування вказаного наказу звернулася 14 грудня 2017 року, що підтверджено штампом вхідної кореспонденції суду.

Обґрунтовуючи причини пропуску строку, встановленого для звернення до суду, ОСОБА_5 зазначила, що у період з 1 липня 2017 року по 5 грудня 2017 року перебувала на амбулаторному лікуванні у Вінницькій обласній клінічній лікарні імені М.І. Пирогова. Отримавши, 5 грудня 2017 року копію оскаржуваного наказу про звільнення, позивач звернулась до суду з цим позовом. Вказані обставини позивач вважає обґрунтованими та вказує, що строк звернення до суду з цим позовом був пропущений нею з поважних причин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийнятий відповідачем наказ про звільнення у зв'язку зі скороченням посади заступника директора РСЦ МВС в Одеській області є неправомірним, оскільки прийнятий без дотримання норм Кодексу законів про працю України (322-08) . Разом з тим, суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду, про що зазначив в ухвалі від 4 січня 2018 про відкриття провадження.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву ОСОБА_5 без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений частиною третьою статті 99 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) місячний строк для звернення до суду та відсутні підстави для його поновлення.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За змістом частин першої, другої статті 99 вказаного Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Позивач як під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, так і в касаційній скарзі не наводить будь-яких обставин і не надає відповідних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом. ОСОБА_5 зазначає, що нею пропущено місячний строк звернення до суду, у зв'язку з тим, що у період з 1 липня 2017 року по 5 грудня 2017 року перебувала на амбулаторному лікуванні у Вінницькій обласній клінічній лікарні імені М.І. Пирогова, що підтверджено виписками із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою № 027/о.

Суд апеляційної інстанції дослідив вказані виписки та встановив, що вони не є належними та допустимими доказами, які б свідчили про перебування позивача на лікуванні, оскільки не містять найменування закладу охорони здоров'я та його печатки. Згідно коду ЄДРПОУ зазначеного на виписках, бланки виписок належать Вінницькій обласній клінічній лікарні імені М.І. Пирогова.

Відповідно до листа головного лікаря Вінницької обласної клінічної лікарні ОСОБА_7 від 6 червня 2018 року № 01-01-25/1234 наданого на запит РСЦ МВС в Одеській області, ОСОБА_5 у період з 30 серпня 2017 року по 5 грудня 2017 року офіційно за медичною допомогою до Вінницької обласної клінічної лікарні імені М.І. Пирогова не зверталась, на стаціонарному та амбулаторному лікуванні не перебувала. Виписки надані позивачу, лікарями лікарні офіційно не видавалися.

Враховуючи вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність факту проходження лікування ОСОБА_5 у Вінницькі обласній клінічній лікарні у період з 1 липня 2017 року по 5 грудня 2017 року.

Інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість звернення до суду з цим позовом у період з 30 липня 2017 року по 5 грудня 2017 року позивач не надав.

Верховний Суд також критично оцінює доводи скаржника, наведені в касаційній, та наголошує на тому, що не видача наказу про звільнення, не є перешкодою для своєчасного звернення до суду із даним позовом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, та про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_5

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2018 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судом не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.