Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в 

складі:

головуючого          Яреми А.Г.,

суддів:              Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

                     Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,

                     Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес медіа груп", товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Супердрук" та ОСОБА_2 про спростування відомостей, що принижують честь, гідність та ділову репутацію, відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2014 року,

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Посилаючись на те, що відомості, поширені в статті "Лексусовий прокурор", опублікованій всеукраїнською газетою "Експрес" від ІНФОРМАЦІЯ_1, та в статті під назвою "Лексусовий" прокурор (сенсаційні фото)", розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_2 Інтернет-виданням всеукраїнської газети "Експрес" на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати їх такими, що не відповідають дійсності, є негативними, недостовірними і принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Також, ОСОБА_1 просив зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес медіа груп" (далі - ТОВ "Експрес медіа груп"), товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Супердрук" (далі - ТОВ "Видавнича група "Супердрук") та ОСОБА_2 спростувати опубліковану в спірних статтях недостовірну інформацію у спосіб, в який вона була поширена, та стягнути солідарно з відповідачів на його користь 1 700 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 5 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2013 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У поданій до Верховного Суду Україні заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення його вимог з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 3, 28, 34 та 62 Конституції України, частин першої та другої статті 30 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію", статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 3,4 та 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Кабінету Міністрів України, а також рекомендацій, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року (справа № 6-1591 ск 12) та 13 листопада 2013 року (справа № 6-30569 св 13).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами встановлено, що інформація, достовірність якої оспорюється ОСОБА_1, була поширена шляхом публікації статті під назвою "Лексусовий прокурор" в газеті "Експрес" від ІНФОРМАЦІЯ_1 та статті "Лексусовий" прокурор (сенсаційні фото)" розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_2 Інтернет-виданням всеукраїнської газети "Експрес".

На час публікації статей позивач обіймав посаду прокурора Львівської області.

Також встановлено, що відомості, які містяться в спірних статтях, не стосуються ОСОБА_1 та (або) членів його сім'ї. Інша частина інформації, хоча і стосується безпосередньо його особи, однак відповідає дійсності і підтверджується наданими суду доказами або ж є оціночними судженнями автора, його суб'єктивною думкою, висновком.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанцій, з рішенням якого погодились апеляційний та касаційний суди, виходив з положень частин першої та третьої статті 277 Цивільного кодексу України, відповідно до яких фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Оскільки, встановлено, що частина поширеної шляхом публікації статей інформації не стосується особи позивача та (або) членів його сім'ї, а інша її частина є, або оціночними судженнями авторами, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, або фактичними твердженнями, достовірність яких доведено наданими в суді доказами, то вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

З наданої ОСОБА_1 ухвали Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року, вбачається, що приймаючи рішення про залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано поширену відповідачем інформацію недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію особи, а також зобов'язано спростувати таку інформацію, суд виходив з того, що розповсюджена відповідачем інформація стосується особи позивача, носить стверджувальний характер, не може розцінюватись як оціночне судження та є недостовірною в силу відсутності доказів на її підтвердження.

Отже, рішення касаційного суду в справі № 6-30569 св 13 ґрунтується на відмінних від справи, рішення в якій переглядається, установлених судами обставинах.

Не свідчить про наявність подібних правовідносин й ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, якою касаційний суд, скасовуючи ухвалені у справі № 6-1591 ск 12 рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, судами попередніх інстанцій неповно встановлено фактичні обставини справи, які мають істотне значення для правильного її вирішення.

За таких обставин, які свідчать про те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.