Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Позивач звернувся в суд з позовом, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про зобов’язання відповідача повернути спирт етиловий ректифікований у кількості 171,78 дал. державі в особі позивача. Позовна заява мотивована тим, що рішенням 6 сесії 24 скликання Теплицької районної ради від 25.04.2003 р. спирт етиловий ректифікований в кількості 171,78 дал. визнано безхазяйним майном.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.12.2008р. (суддя Мельник П.А.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 19.03.2009р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Філіпової Т.Л., суддів Горшкової Н.Ф., Майора Г.І.) в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме: ст. 144 Конституції України, п.12 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", п.2 ст. 50 Закону України "Про власність" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.1 ст. 261, ст.ст. 326, 387 Цивільного кодексу України, ст. 137 Цивільного кодексу України (в ред. 1963р.), абз.3 п.7 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1340 від 25.09.1998р., п/п.2.2.13 п.2 Положення про Гайсинську МДПІ.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції починаючи з 01.08.1996р. на підприємстві відповідача на зберіганні рахується спирт етиловий ректифікований в кількості 171, 78 дал.

Рішенням шостої сесії 24 скликання Теплицької районної ради від 25.04.2003р. вказаний спирт у зазначеній кількості визнано безхазяйним майном та зобов’язано Гайсинську міжрайонну державну податкову інспекцію Вінницької області здійснити реалізацію продукції в установленому законом порядку, а кошти, одержані від її реалізації, зобов’язано спрямувати до державного бюджету.

Приймаючи судове рішення суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган звернувшись із даним позовом діяв не у порядку і спосіб, передбачений законодавством.

Між тим із вказаними висівками судів не можна погодитись з наступних підстав.

Згідно ст. 137 ЦК України в редакції 1963р. майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу.

Статтею 10 п.12 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначено, що Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, як проводять роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна.

Крім того, відповідно до приписів ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи, рішенням органу місцевого самоврядування спірне майно визнано безхазяйним, при цьому на податковий орган покладено обов’язок здійснити реалізацію спірного майна в установленому законом порядку, а кошти, одержані від його реалізації, зобов’язано спрямувати до державного бюджету.

Таким чином з викладеного вбачається, що вказане рішення органу місцевого самоврядування є обов'язковим до виконання.

Суди попередніх інстанцій вказаних приписів норм права не врахували і як наслідок прийняли незаконні і не обґрунтовані судові рішення.

Таким чином з врахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи вбачається, що спірне майно перейшло у власність держави про те, в період дії Цивільного кодексу України в редакції 1963р (1540-06) ., рішення органу місцевого самоврядування в частині покладеного на податковий орган обов’язку здійснити реалізацію спірного майна в установленому законом порядку, та спрямування до державного бюджету коштів, одержаних від її реалізації, виконано не було.

Між тим, тривале невиконання рішення органу місцевого самоврядування у вказаній частині за встановлених судами обставин справи не дає підстав вважати що спірне майно вибуло із державної власності.

Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

З урахуванням наведених норм права та встановлених судами обставин справи відсутні підстави вважати що рішення органу місцевого самоврядування в частині покладеного на податковий орган обов’язку здійснити реалізацію спірного майн та спрямувати до державного бюджету кошти, одержаних від її реалізації, не може бути виконано податковим органом.

При цьому, судами обох інстанції не досліджено яка кількість спирту етилового ректифікованого залишилась на зберіганні відповідача на час розгляду справи з врахуванням норм природних втрат спирту етилового, згідно Інструкції про порядок застосування Норм природних втрат спирту етилового при зберіганні, переміщенні, транспортуванні залізничним, водним і автомобільним транспортом, затвердженої наказом Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів від 10 лютого 2000 р. N14 (z0112-00) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 лютого 2000 р. за N112/4333.

Відповідно до частини першої статті 47, частини першої статті 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи шляхом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судові рішення, прийняті у справі, вказаним вимогам не відповідають.

Крім того, в порушення вимог ст. 111-12 ГПК України, вирішуючи даний спір після скасування судом касаційної інстанції попередніх судових рішень, суди не врахували висновків та мотивів, за якими були скасовані попередні судові рішення в цій справі, при тому, що вони є обов’язковими при новому розгляді справи і за вказаних обставин судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Оскільки вирішення спору в даній справі пов’язане із необхідністю встановленням всіх обставин справи, з урахуванням вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9п. 3, 111-10ч.1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 19.03.2009р. та рішення Господарського суду Вінницької області від 24.12.2008р. у справі №9/282-07 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.