Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Ухвалою від 30.04.2009 р. колегією суддів Вищого господарського суду у складі: головуючий –Дроботова Т.Б., судді Волковицька Н.О., Гоголь Т.Г., касаційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 23.06.2009 р.

У зв'зку з виходом судді Рогач Л.І., у судовому засіданні 23.06.2009 р. справа розглядалась по суті колегією суддів Вищого господарського суду України у постійному складі: головуючий –Дроботова Т.Б., судді Волковицька Н.О., Рогач Л.І., згідно із розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 22.06.2009р.

У листопаді 2008 р. ТОВ "ВОКУ" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" про стягнення 237 602,80 грн., а саме: заборгованості за договором поставки від 12.01.2007 р. № 12/01/07 в сумі 112 568,79 грн., 3 % річних в сумі 3 719,40 грн., інфляційних в сумі 26 064,00 грн., суми товарного кредиту в розмірі 74 387,92 грн. та збитків у сумі 20 862,32 грн., посилаючись на приписи статей 610, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, статтю 180 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.01.2007 р. між сторонами у справі було укладено договір поставки нафтопродуктів № 12/01/07, на виконання умов якого відповідно до видаткових накладних, акта прийому –передачі та акта звірки станом на 01.01.2008 р. відповідач отримав від ТОВ "ВОКУ" паливно-змащувальні матеріали на загальну суму 314 868,79 грн., а сплатив тільки 202 300,00 грн., у зв'язку з чим сума заборгованості відповідача складає 112 568,79 грн.

Претензія від 03.03.2008 р. залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем було нараховано 3 % річних у сумі 3 719,40 грн. та здійснено розрахунок індексу інфляції за період з жовтня 2007 р. по жовтень 2008 р. у сумі 26 064,00 грн., а також на підставі пункту 5.5 договору поставки було нараховано суму товарного кредиту в розмірі 74 387,92 грн.

Крім того, неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки від 12.01.2007 р. призвело до понесення ТОВ "ВІОКУ" збитків у вигляді сплати ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором № 010/03-051/886-2 від 27.02.2007 р. та кредитним договором № 010/03-051/886-3 від 26.02.2008 р., оскільки позивач користується кредитними коштами в більшій сумі та за період, які не передбачувало при укладенні договорів кредиту з Банком.

У відзиві на позовну заяву ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" просило відмовити у її задоволенні вказуючи, по-перше на те, що позивач посилаючись на пункт 5.5 договору № 12/01/07 від 12.01.2007 р. стверджує, що відповідач зобов'язаний розрахуватися за товарний кредит, тобто сплатити 74 387,92 грн. за користування товаром у випадку несвоєчасної сплати за поставлений товар, проте, вказаним пунктом передбачено лише настання обов'язку сторін укласти договір про надання товарного кредиту та відстрочення сплати за отриманий товар, однак договір товарного кредиту між сторонами не укладався, відтак обов'язок сплати коштів за користування товаром відсутній.

По-друге, на думку відповідача, сплата позивачем відсотків за користування кредитними коштами та неналежне виконання зобов'язань з боку відповідача жодним чином не пов'язані та сплата таких відсотків не є наслідком дій відповідача, тобто відсутній причинний зв'язок.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.12.2008 р. (суддя Людоговська В.В.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, стягнуто з ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" на користь ТОВ "ВОКУ" 112 568,79 грн. основного боргу, інфляційні збитки в сумі 26 064,00 грн., 3 % річних в сумі 3 719,40 грн., суму товарного кредиту в розмірі 74 387,92 грн., збитки в сумі 20 862,32 грн. та судові витрати.

Мотивуючи рішення господарський суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

За апеляційною скаргою ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" Запорізький апеляційний господарський суд (судді: Коробка Н.Д., Хуторной В.М., Шевченко Т.М.), переглянувши рішення господарського суду Херсонської області від 18.12.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 12.02.2009 р. скасував його частково, позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" на користь ТОВ "ВОКУ" 112 568,79 грн. основного боргу, 26 062,52 грн. втрат від інфляції, 3 683,19 грн. –3% річних, 67 541,27 грн. відсотків за користування товарним кредитом та судові витрати. В іншій частині позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо недоведеності факту понесення позивачем збитків саме з вини відповідача, а також щодо відсутності причинного зв’язку між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками.

ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12.02.2009 р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в позові, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, зазначає, що судом невірно оцінено поняття товарного кредиту та його зв'язок між зобов'язаннями сторін за договором, оскільки отримання товарного кредиту особою розуміє під собою укладення окремого виду угоди, в якій буде передбачено відстрочення сплати за отриманий товар та сплату відповідного проценту за користування товаром, проте, укладений між сторонами договір № 12/01/07 від 12.01.2007 р. жодної ознаки договору про надання товарного кредиту та надання відстрочення сплати за отриманий товар не містить, а відтак, обов'язок сплати коштів за користування товаром відсутній.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що правовідносини між сторонами у справі врегульовані договорами поставки нафтопродуктів № 08/12/06 від 08.12.2006 р. та № 12/01/07 від 12.01.2007 р., згідно з умовами яких ТОВ "ВОКУ" зобов’язувалось передати у власність відповідача, а відповідач –прийняти й оплатити нафтопродукти відповідно до умов договору, додаткових угод до нього.

ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "ВОКУ" протягом трьох банківських днів з моменту поставки, якщо інше не передбачено додатковою угодою (пункт 5.1 договорів поставки).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 01.03.2007р., а в частині взаєморозрахунків –до їх повного виконання (пункт 11.1 договорів).

ТОВ "ВОКУ" на виконання умов договорів поставки № 08/12/06 від 08.12.2006 р. та № 12/01/07 від 12.01.2007 р. за період з 26.12.2006 р. по 18.04.2008 р. передав відповідачу продукцію на загальну суму 405 774,79 грн., що підтверджується видатковим накладними і актом приймання-передачі № 07/09 від 07.09.2007 р., довіреностями на отримання цінностей.

ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" свої зобов’язання за договорами № 08/12/06 від 08.12.2006 р. та № 12/01/07 від 12.01.2007 р. щодо оплати отриманого товару виконав частково, сплативши 293 214,00 грн., що підтверджується копіями банківських витягів, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 112 560,79 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами пункту 1 статті 692 цього кодексу покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі –продажу не встановлено інший строк оплати.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Здій снюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що у зв'язку з неподанням відповідачем доказів повної оплати отриманого товару, позовні вимоги про стягнення основного боргу за договорами № 08/12/06 від 08.12.2006 р. та № 12/01/07 від 12.01.2007 р. підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним з огляду на те, що згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "ВОКУ" про стягнення з ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" суми заборгованості за договором поставки від 12.01.2007 р. № 12/01/07 в сумі 112 568,79 грн., 3 % річних в сумі 3 719,40 грн., інфляційних в сумі 26 064,00 грн., суми товарного кредиту в розмірі 74 387,92 грн. та збитків у сумі 20 862,32 грн.

При цьому, для вирішення спору у даній справі по суті судам, насамперед, необхідно було з'ясувати питання стосовно виконання сторонами умов договору поставки № 08/12/06 від 08.12.2006 р. та наявності, чи навпаки відсутності заборгованості за даним договором, а також з'ясувати питання стосовно виконання сторонами умов спірного договору поставки № 12/01/07 від 12.01.2007 р. за яким і виникли спірні правовідносини у даній справі, дослідивши всі необхідні обставини для встановлення наявності чи навпаки суми заборгованості за спірним договором та обґрунтованості нарахування 3 % річних і інфляційних.

Відповідно до статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі –продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Пунктом 5 вказаної норми передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом підлягають задоволенню частково, за період з жовтня 2007 р. по 19.11.2008 р. у сумі 67 541,27 грн., виходячи з рахунків на оплату товарного кредиту, які містяться в матеріалах справи (том 1 а.с. 119 –129).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пунктом 5.6 договору № 12/01/07 від 12.01.2007 р. передбачено, що оплата послуги товарного кредиту проводиться відповідачем на підставі виставлених рахунків.

Проте, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, а ні судом першої, а ні судом апеляційної інстанції не встановлювались обставини щодо наявності у відповідача підстав для здійснення такої оплати, а саме обставини щодо направлення ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" вказаних рахунків –фактур про сплату послуги за користування товарним кредитом.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції здійснюючи розгляд справи дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ "ВОКУ" не доведений факт понесення збитків у вигляді сплати ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором № 010/03-051/886-2 від 27.02.2007 р. та кредитним договором № 010/03-051/886-3 від 26.02.2008 р., в розумінні статей 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки кредитний договір № 010/03-051/886-2 від 27.02.2007 р. ТОВ "ВОКУ" було укладено в той час, коли з боку відповідача ще не було допущено прострочку платежів, в зазначених кредитних договорах відсутні будь-які посилання на те, що вони укладені, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов’язань перед позивачем за договорами поставки № 08/12/06 від 08.12.2006 р. та № 12/01/07 від 12.01.2007 р., а тому позивачем не доведено факт понесення збитків саме з вини відповідача та відсутній також причинний зв’язок між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що судами першої та апеляційної інстанції справа в частині вимог ТОВ "ВОКУ" про стягнення заборгованості за договором поставки від 12.01.2007 р. № 12/01/07 в сумі 112 568,79 грн., 3 % річних в сумі 3 719,40 грн., інфляційних в сумі 26 064,00 грн., суми товарного кредиту в розмірі 74 387,92 грн. розглянута односторонньо, без перевірки усіх обставини, що мають значення для справи, чим порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12.02.2009 р. у справі № 3/33-08 господарського суду Херсонської області в частині стягнення заборгованості в сумі 112 568,79 грн., 3 % річних в сумі 3 719,40 грн., інфляційних в сумі 26 064,00 грн., суми товарного кредиту в розмірі 74 387,92 грн. скасувати і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Решту постанови залишити без змін.

Касаційну скаргу задовольнити частково.