8/97пн Про визнання права власності - 23.06.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Донецької міської ради на рішення господарського суду Донецької області від 19.06.2008 у справі № 8/97пн за позовом приватного підприємства "Шелти" до комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" про визнання права власності

за участю прокурора Генеральної прокуратури України: Громадського С.О., та представників сторін:

від позивача: не з’явилися,

від відповідача: не з’явилися,

Позивач –приватне підприємство "Шелти" у червні 2008 року звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача –комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" про визнання за позивачем права власності на будівлю бази (літ. Б-1, Б1-1) загальною площею 1024 м2 з прибудованими до неї тамбуром (літ. б), тамбуром (літ. б1) та прибудовою (літ. б2), а також на господарські будівлі (літ.-Л), (літ.-М), (літ.-Н), (літ.-О) за адресою: м. Донецьк, вул. Центральнозаводська, 14.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.06.2008 (суддя Ємельянов А.С.) позов задоволено, визнано право власності приватного підприємства "Шелти" на будівлю бази (літери Б-1, Б1-1) загальною площею 1024 м2 з прибудованими до неї тамбуром (літера б), тамбуром (літера б1) та прибудовою (літера б2), а також на господарські будівлі літера Л, літера М, літера Н, літера О за адресою: м. Донецьк, вул. Центральнозаводська, 14.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням просить рішення господарського суду Донецької області від 19.06.2008 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційного подання заступник прокурора посилається на те, що судом не досліджувався факт надання або ненадання позивачу в установленому законом порядку земельної ділянки, розташованої під всіма самочинно збудованими нерухомими об'єктами. Крім того, належним відповідачем у даній справі є Донецька міська рада, яка не залучена до розгляду справи.

У відзиві на касаційне подання позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а касаційне подання - без задоволення, посилаючись на те, що згідно рішень виконавчого комітету Донецької міської ради № 246/10 від 21.06.2000 та № 477/14 від 25.07.2007 позивачу передана земельна ділянка, на якій розташовані приміщення.

Заслухавши прокурора, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що за договорами купівлі-продажу від 10.11.1999 та від 28.05.2002 приватне підприємство "Шелти" придбало у товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича фірма "Рутченково" кам'яну будівлю бази з шлакоблочною прибудовою під літерами Б-1 та Б1-1 (загальною площею 1002 м2), А1-1 –будівлю загальною площею 187,1 м1, Г-1 –будівлю для ховання кислоти загальною площею 108,2 м2, Д-1 –фінський склад загальною площею 323,2 м2, Б-1 будівлю бази загальною площею 773 м2, Б1-1 –прибудову загальною площею 229 м2, З-1 вбиральню, № 1 –огорожу, І –замощення за адресою: м. Донецьк, вул. Центральнозаводська, 14.

Рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради № 246/10 від 21.06.2000 передано позивачу в оренду земельну ділянку загальною площею 0,2307 га за адресою: м. Донецьк, вул. Центральнозаводській, 14 для експлуатації існуючих складських приміщень.

25.07.2007 виконавчим комітетом Донецької міської ради прийнято рішення № 477/14, яким приватному підприємству "Шелти" надано в оренду для експлуатації двох існуючих будівель та чотирьох самовільно збудованих господарських споруд земельну ділянку площею 0,2988 га за адресою: м. Донецьк, вул. Центральнозаводська, 14.

На підставі вказаних рішень приватним підприємством "Шелти" з виконавчим комітетом Донецької міської ради укладені договори оренди від 17.07.2000 та від 20.09.2007, згідно яких позивач отримав у користування земельні ділянки, на території Кіровського району, по вул. Центральнозаводській, 14 м. Донецька.

Позивачем у процесі господарської діяльності на вказаних земельних ділянках до будівлі бази (літера Б-1, Б1-1) здійснено прибудови, збудовано три окремі господарські будівлі: літера Л, літера М, літера Н, до існуючої будівлі бази (літера А1-1) прибудовано господарську будівлю (літера О).

У зв’язку з непроведенням комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" у передбачені законодавством строки реєстрації права власності на зазначені об’єкти нерухомості, а також за відсутності відповідних правоустановчих документів позивачем заявлені вимоги про визнання права власності на будівлю бази (літера Б-1, Б1-1) загальною площею 1024 м2 з прибудованими до неї тамбуром (літера б), тамбуром (літера б1) та прибудовою (літера б2), господарські будівлі літера Л, літера М, літера Н, літера О за адресою: м. Донецьк, вул. Центральнозаводська, 14.

Суд першої інстанції, посилаючись на частину 5 статті 376 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, не встановивши порушення такого права, прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Проте висновки суду першої інстанції є передчасними, враховуючи наступне.

Згідно пункту "б" статті 80, частини 1 статті 83 Земельного кодексу України суб’єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пунктів "а", "є" статті 11 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства.

Однак суд першої інстанції, не врахувавши вказаних норм матеріального права в порушення вимог статті 24 Господарського процесуального кодексу України не залучив до участі у справі Донецьку міську раду, на території і в розпорядженні якої знаходиться земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво нерухомого майна, прийняв рішення, яке безпосередньо впливає на права ради.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 Перехідних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Крім того, згідно пункту 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (z0157-02) , реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

В той же час, відповідачем у даній справі у спорі про визнання права власності на майно виступило лише бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Тому через незалучення до справи Донецької міської ради, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню.

Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне з’ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і про порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставинами обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Згідно частини 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.