Про відшкодування шкоди в порядку регресу - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу за заявою публічного акціонерного товариства "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2013 року,

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" (далі - ПАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг") звернулось до суду позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 25 квітня 2009 року в м. Галичі сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки "Mazda-3", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та скутера під керуванням ОСОБА_1, під час якої автомобілю ОСОБА_2 були завдані механічні пошкодження.

Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - ЗАТ "СК "ВУСО") виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 3 180 гривень 86 копійок (за вирахуванням франшизи) відповідно до укладеного 27 вересня 2008 року між ЗАТ "СК "ВУСО" і ОСОБА_2 договору добровільного страхування наземного транспорту.

23 грудня 2009 року між ПАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" і ЗАТ "СК "ВУСО" укладено договір відступлення права вимоги, що виникло в останнього на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" у зв'язку з виплатами страхових відшкодувань за договорами добровільного страхування наземного транспорту до осіб, які відповідальні за завдані збитки.

ПАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" просило стягнути з ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 3 180 гривень 86 копійок.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в указаній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2013 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2013 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування положень частини шостої статті 261 та частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ПАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" посилається на такі судові рішення:

постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2011 року у справі за позовом ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" до ТОВ "Коксотрейд" про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, якою залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції, оскільки суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову з тих підстав, що право регресної вимоги перейшло до страховика, який виплатив страхове відшкодування, а потім за договором уступки права вимоги - до цессіонарія (позивача);

постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2011 року у справі за позовом ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" до ТОВ "Метал Холдинг Харків" про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, а також постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2011 року у справі за позовом ПАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" до публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Оргтехніка", публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, якими залишено без змін судові рішення судів апеляційної інстанції, оскільки суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову з тих підстав, що право регресної вимоги до страховика перейшло лише після виплати страхувальникові страхового відшкодування в повному обсязі, а перебіг позовної давності почався від дня виконання основного зобов'язання - сплати страхового відшкодування, а не з моменту настання страхового випадку;

постанову Вищого господарського суду України від 21 грудня 2011 року у справі за позовом ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" до ВАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у порядку регресу, якою суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення місцевого та апеляційного судів про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що з моменту виплати грошових коштів за страховим зобов'язанням до страховика переходить право зворотної вимоги до особи, яка одержала страхове відшкодування та відповідальна за заподіяний дорожньо-транспортною пригодою збиток, а також указаним фактом починається перебіг строку позовної давності. Перехід права вимоги у разі заміни сторони в зобов'язанні не змінює терміну позовної давності;

постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2011 року у справі за позовом ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "F.G.Food LTD", ПАТ "Страхова компанія "Статус" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, якою суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову через те, що спірним договором цесії не передбачено перехід права вимоги до інших осіб, які в силу закону могли б відшкодувати в порядку регресу шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, крім фактичного заподіювача шкоди, тому суди правильно застосували в цьому випадку умови договору цесії. Зазначене не позбавляє можливості первісного кредитора в майбутньому відступити своє право вимоги до інших осіб, які в силу закону можуть у порядку регресу або безпосередньо відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки;

постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2012 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" в особі Київської філії "Сіті" до приватного акціонерного товариства "ПРОСТО - страхування" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у порядку регресу, якою суд касаційної інстанції залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову з тих підстав, що перебіг позовної давності за вимогами про відшкодування збитків у порядку регресу починається з моменту виплати страхового відшкодування, а до страховика переходить право звернутися з регресним позовом до особи, яка відповідальна за завдану шкоду, після виплати страхового відшкодування;

постанову Вищого господарського суду України від 25 червня 2012 року у справі за позовом ПАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" до приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у порядку регресу, якою суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову через те, що перебіг строку позовної давності в регресних правовідносинах починається від дня виконання основного зобов'язання - сплати страхового відшкодування;

ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року у справі за позовом ПАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" до ОСОБА_3, товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Кредо" про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у якій судом касаційної інстанції висловлено правову позицію про перехід права регресної вимоги до страховика після виплати страхувальникові страхового відшкодування та початок перебігу позовної давності від дня виконання основного зобов'язання - сплати страхового відшкодування, а не з моменту настання страхового випадку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи, наведені в заяві, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 27 вересня 2008 року між ЗАТ "СК "ВУСО" і ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, згідно з умовами якого страховик зобов'язався відшкодувати збитки, що могли настати у зв'язку з пошкодженням або знищенням автомобіля марки "Mazda-3", реєстраційний номер НОМЕР_1.

25 січня 2009 року в м. Галичі сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки "Mazda-3", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та скутера під керуванням ОСОБА_1, під час якої автомобілю ОСОБА_2 були завдані механічні пошкодження.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2009 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.

ЗАТ "СК "ВУСО" виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 3 180 гривень 86 копійок (за вирахуванням франшизи) відповідно до укладеного 27 вересня 2008 року між ЗАТ "СК "ВУСО" і ОСОБА_2 договору добровільного страхування наземного транспорту.

Відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що до вимог позивача про відшкодування збитків, понесених ним у результаті виплати страхувальнику страхового відшкодування, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки, перебіг якої почався від дня страхового випадку внаслідок переходу права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування наземного транспорту (статті 257 та 993 ЦК України).

Разом із тим у наданих заявником для порівняння судових рішеннях Вищого господарського суду Українивикладена правова позиція проперехід права регресної вимоги до страховика після виплати страхувальникові страхового відшкодування та початок перебігу позовної давності від дня виконання основного зобов'язання - сплати страхового відшкодування, а не з моменту настання страхового випадку (статті 261 та 1191 ЦК України).

Наведене свідчить про наявність неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини шостої статті 261 та частини першої статті 1191 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Відповідно до частини другої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.

Такий випадок встановлено статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності переходить право вимоги до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки.

За таких обставин, які свідчать про перехід до страховика права вимоги, а не набуття ним такого права правильним і обґрунтованим є застосування до спірних правовідносин статей 257, 262, 512, 993 ЦК України, а не частини шостої статті 261, статті 1191 ЦК України, на які посилається заявник, оскільки стаття 1191 ЦК України застосовується до деліктних правовідносин, а стаття 993 ЦК України - до договірних, що мають місце у справі, яка переглядається.

З огляду на викладене Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права, тому передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) підстави для перегляду судового рішення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України (1618-15) , Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2013 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) .

Правова позиція, висловлена судовими палатами

у цивільних та господарських справах Верховного Суду України при розгляді справи № 6-112цс13

Відповідно до положень ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.