Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Патрюка М.В.,Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 9 квітня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення коштів,

У березні 2010 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 вересня 2008 року між ним та відповідачем було укладено попередній договір, за умовами якого ОСОБА_9 зобов'язався до 30 жовтня 2008 року продати, а він - купити земельну ділянку загальною площею 0,0623 га; він також передав ОСОБА_9 передоплату (аванс) в розмірі 24 000 грн., однак основний договір укладено не було, оскільки продавець не надав нотаріусу повного пакету документів необхідного для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 24 000 грн. авансу та 32 282 грн. 40 коп. збитків, передбачених попереднім договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 9 квітня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2012 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України 2 липня 2012 року заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року та постановити нове рішення про стягнення 24 000 грн., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, статті 635 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2009 року в справі № 6-2288св09, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 квітня 2009 року в справі № 6-15883св08, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 серпня 2011 року в справі № 6-20504св11 та від 6 березня 2012 року по справі № 6-1207ск12, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року в справі № 6-2226св11, а також ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2012 року в справі № 6-45857св11.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 3 вересня 2012 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами встановлено, що 23 вересня 2008 року між сторонами було укладено попередній договір, за умовами якого вони зобов'язалися до 30 жовтня 2008 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0623 га, власником якої був ОСОБА_9 На підтвердження свого наміру ОСОБА_8 передав ОСОБА_9 24 000 грн. як передоплату (аванс) у рахунок вартості земельної ділянки.

Зазначеним попереднім договором (пункт 5.1) було встановлено, що в разі відмови продавця від укладення договору купівлі-продажу він зобов'язується повернути покупцю суму, отриману ним під час підписання цього договору, та відшкодувати покупцю збитки, завдані простроченням, в розмірі 100% від суми передоплати з урахуванням індексу інфляції. Також пунктом 5.2 було передбачено, що у разі невиконання умов цього договору з вини покупця сума передоплати (авансу) залишається у продавця.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на час укладання основного договору 30 жовтня 2008 року продавцем було зібрано та надано всі необхідні документи, для здійснення правочину, що підтверджується штампом нотаріуса на документах, однак основний договір укладено не було. Також зазначено, що ОСОБА_9 не відмовлявся і не ухилявся від укладення основного договору, зміни в попередній договір щодо строків укладання основного договору не внесені, а тому з боку продавця не було порушень пункту 5.1 укладеного попереднього договору, а тому відсутні підстави для повернення авансу.

У наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2009 року зазначено, що оскільки в строк, встановлений попереднім договором, основний договір купівлі-продажу укладено не було без вини позивача, тому згідно зі статтею 635 ЦК України авансова сума підлягає поверненню.

Решта наданих для порівняння судових рішень судів касаційної інстанції не можна вважати такими, що свідчать про те, що за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин суд дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із наступного.

Згідно вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, може бути підставою для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (частина друга статті 635 ЦК України).

Встановлені судом обставини справи та аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що, вирішуючи спір про повернення авансу та відшкодування збитків, завданих одній із сторін попереднього договору, суду слід встановити причину не укладення основного договору, чи мало місце необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення договору, а також з'ясувати умови відповідальності, які були встановлені попереднім договором.

Проте при вирішенні спору судами наведені вимоги закону та умови укладеного між сторонами попереднього договору, яким встановлювалось, що сума передоплати (авансу) залишається у продавця лише у разі невиконання умов цього договору з вини покупця, не було враховано.

Відмовивши у позові з тих підстав, що ОСОБА_9 не відмовлявся і не ухилявся від укладення основного договору, без встановлення причини не укладення договору та наявності вини самого позивача в цьому, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статті 629 та частини другої статті 635 ЦК України, а суд касаційної інстанції безпідставно погодився з таким висновком.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

За таких обставин ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтею 360-3 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 9 квітня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.