Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим про відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами заступника прокурора Автономної Республіки Крим та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 квітня 2010 року,

У жовтні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим про відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що 15 вересня 2002 року відносно нього було скоєно злочин – завдано тілесних ушкоджень. Однак посадові особи органів прокуратури та органів внутрішніх справ при здійсненні ними своїх повноважень допустили тяганину з порушенням та розслідуванням кримінальної справи, не приймали рішення за його неодноразовими зверненнями та скаргами щодо порушення строків розслідування кримінальної справи, незаконно відмовляли у порушенні кримінальних справ відносно винних у злочині осіб.

У порядку ст. ст. 1166, 1167, 1172 ЦК України ОСОБА_6 захищаючи свої права як особа, яка потерпіла від злочину, просив відшкодувати спричинену йому матеріальну та моральну шкоду.

Ухвалою Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2005 року прийнято відмову ОСОБА_6 від позову в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди та закрито у цій частині провадження у справі.

Рішенням цього ж суду від 15 жовтня 2009 року ОСОБА_6 відмовлено в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 квітня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з ГУ МВС України в Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_6 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах заступник прокурора Автономної Республіки Крим та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономної Республіки Крим просять скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються.

Відповідно до ст. ст. 1167, 1172 ЦК України, на підставі яких апеляційним судом вирішено спір, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У зазначеній нормі встановлена єдина підстава цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди – правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправність заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Проте всупереч вимогам ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України рішення апеляційного суду взагалі не містить висновків щодо конкретних осіб – працівників відповідача, винних в заподіянні шкоди позивачу, не зазначено в чому конкретно полягає їх вина та якими доказами вона підтверджується.

Не наведено у рішенні і доказів на підтвердження незаконних дій посадових осіб Красноперекопського МРВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим у завданні позивачу моральної шкоди, та не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями або бездіяльністю та спричиненою моральною шкодою.

Судом ні Красноперекопський МРВ, який є юридичною особою, ні його посадові особи, не зважаючи на те, що розгляд справи судом зачіпає його інтереси, не були залучені до участі у справі. Посадові особи Красноперекопського відділу міліції, дії та бездіяльність яких судом фактично визнано неправомірними, також не були залучені до участі у справі. Тобто апеляційним судом вирішено питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі.

Крім того, поза увагою суду залишилися вимоги ст. 1173 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим й воно підлягає скасуванню.

Не може залишатися в силі і рішення суду першої інстанції, оскільки суд належним не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються та дійшов передчасного висновку про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційні скарги заступника прокурора Автономної Республіки Крим та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 квітня 2010 року та рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.