Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 29 лютого 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2010 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 пред’явила в суді позов до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної й моральної шкоди.

Зазначала, що 4 жовтня 2006 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля "Nissan Tirrano", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7, який належить їй на праві власності, та автомобіля марки "М 2140", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8. У результаті зіткнення пошкоджено автомобіль ОСОБА_6, чим їй завдано матеріальної шкоди.

Збитки на ремонт автомобіля становлять 55 383 грн.

Згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22 лютого 2006 року, укладеного між ЗАТ УСК "Княжа" та ОСОБА_8, ЗАТ УСК "Княжа" виплатило ОСОБА_6 24 990 грн. страхового відшкодування.

Посилаючись на те, що ДТП сталася з вини ОСОБА_8, який порушив Правила дорожнього руху (1306-2001-п) (далі - ПДР), позивачка просила стягнути з нього 30 903 грн. 55 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та судові витрати у справі.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 29 лютого 2008 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 30 393 грн. 55 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 303 грн. 93 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2008 року рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 29 лютого 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково: рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2008 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За нового розгляду ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2010 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом ухвала апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, у ній повинні бути викладені встановлені судом першої інстанції обставини, узагальнені доводи апеляційної скарги, мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов свого висновку, і посилання на закон, яким він керувався. При відхиленні апеляційної скарги в ухвалі зазначаються конкретні обставини і факти, що спростовують її доводи.

Проте зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд узагалі не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів ніяких мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив будь-яких обставин, які б спростовували доводи скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 зазначав, що в скоєнні ДТП є і вина ОСОБА_7, який порушив ПДР (1306-2001-п) . Проте апеляційний суд належним чином цих доводів не перевірив, обставині, яка має істотне значення для справи, ніякої юридичної оцінки не дав, чим порушив вимоги ст. 212 ЦПК України.

Пункт 12.3 ПДР (1306-2001-п) зобов’язує водія вжити всіх необхідних заходів для уникнення аварії, знизити швидкість аж до зупинення транспортного засобу. Невжиття таких заходів є порушенням Правил дорожнього руху (1306-2001-п) .

З урахуванням зазначеного суду необхідно було з’ясувати, чи правильно діяв в даній ДТП ОСОБА_7, чи мав він технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем відповідача шляхом гальмування чи іншого безпечного маневру.

З’ясування питання щодо правомірних дій обох водіїв у момент ДТП має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За необхідності доцільно було б обговорити питання про призначення експертизи.

На необхідність урахування обставин справи й дотримання вимог закону, які регулюють правовідносини сторін, зверталась увага судом касаційної інстанції при скасуванні попереднього судового рішення в ухвалі Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року, висновки та мотиви якого в порушення норми ч. 4 ст. 338 ЦПК України не були враховані апеляційним судом при повторному розгляді справи, зокрема: встановлення ступеня вини кожного з учасників ДТП та визначення залежно від цього розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, а тому ухвала підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2010 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.