Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д.,

Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Вінницяоблагротехсервіс" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 6 вересня 2010 року,

У жовтні 2009 року відкритого акціонерного товариства "Вінницяоблагротехсервіс" (далі - ВАТ "Вінницяоблагротехсервіс") звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що є балансоутримувачем гуртожитку, що розташований за адресою: м. Вінниця, пров. Гонти, 14.

18 квітня 2009 року співробітниками СГІРФО Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області було проведено перевірку паспортного режиму даного гуртожитку та встановлено, що в кімнаті № 65 з 2005 року мешкають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без реєстрації. Зазначенні особи самовільно вселилися до даної кімнати та без належних правових підстав користуються жилим приміщенням. Оскільки відповідачі перешкоджають у заселенні працівників підприємства, які мають потребу в житлі, позивач просив суду виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з гуртожитку без надання іншого житла.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 6 вересня 2010 року, позов задоволено. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ВАТ "Вінницяоблагротехсервіс" судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 порушують питання про скасування судових рішень із підстав неправильного застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ВАТ "Вінницяоблагротехсервіс", суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі вселилися до гуртожитку з порушенням установленого законом порядку, оскільки в трудових відносинах із позивачем не перебували, спільне рішення адміністрацією та профспілковим комітетом відкритого акціонерного товариства "Автобусний парк" про надання жилої площі не приймалось і спеціальний ордер на вселення до гуртожитку ОСОБА_3, ОСОБА_4 не видавався.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Установлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 вселилися до гуртожитку, що у АДРЕСА_2, у 2005 році.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилалися на те, що вони вселилися до гуртожитку за спільним рішенням адміністрації державного підприємтсва "ЖЕК-24" та ВАТ "Вінницяоблагротехсервіс", мешкають у ньому з 2005 року, іншого житла не мають, з ними укладено договір найму цього житла, відкрито особовий рахунок на ОСОБА_3 та на виконання цього договору вони регулярно сплачують за користування гуртожитком, а позивач приймає таку плату. При вселенні ОСОБА_3 погасив заборгованість по оплаті, утворену попереднім наймачем (а.с. 109-110).

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 також зазначав, що суд належним чином не з’ясував обставин його вселення до гуртожитку, наявність договору найму, а також про помилкове не застосування строку позовної давності.

З 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) .

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 19 цього Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону (500-17) , без попереднього надання їм (їхнім сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.

Частиною 1 ст. 1 цього Закону визначено, що сфера дії цього Закону (500-17) поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше 5 років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) р оз’яснено судам, що на вимоги про визнання недійсним ордера на жиле приміщення за передбаченими ст. 59 Житлового Кодексу України підставами поширюється трирічний строк позовної давності. Визнавши причини пропущення цього строку поважними, суд задовольняє обгрунтовані вимоги. З цих самих правил слід виходити при розгляді вимог про виселення осіб, договір найму жилого приміщення з якими укладений з порушенням установленого порядку без видачі ордера.

Однак суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначених доводів та обставин справи, положень закону не врахував; не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам; не з’ясував, коли відповідач вселився до гуртожитку, який нормативний акт регулював порядок вселення на той час, та обставин вселення; не перевірив належним чином питання, чи існують між сторонами договірні правовідносини щодо найму жилого приміщення, а також не врахував указаних роз’яснень Пленуму, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 6 вересня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.