Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства "Ізалайн" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди за касаційною скаргою дочірнього підприємства "Ізалайн" на рішення апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2008 року,

У січні 2008 року дочірнє підприємство "Ізалайн" (далі – ДП "Ізалайн") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно з договором купівлі-продажу від 5 січня 2004 року та договором комісії від 15 липня 2005 року, укладеними між підприємством і суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_3, останній прийняв зі складу ДП "Ізалайн" товар за видатковими накладними від 12 серпня 2005 року на суму 10 361 грн. 36 коп. та на суму 128 044 грн. 80 коп. Відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, розрахунки за продукцію не проводив і товар, який є власністю підприємства, не повернув.

Доповнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь майнову шкоду в розмірі 138 372 грн. 13 коп., три проценти річних у розмірі 8 302 грн. 33 коп., інфляційні нарахування в розмірі 66 723 грн. 04 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 4 985 грн. 06 коп. і 5 тис. грн., судові витрати в розмірі 2 022 грн. 23 коп., 1 700 грн. сплаченого судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 3 липня 2008 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ДП "Ізалайн" борг за договором від 5 січня 2004 року в розмірі 10 361 грн. 36 коп. з урахуванням індексу інфляції – 4 996 грн. 25 коп., три проценти річних у розмірі 621 грн. 68 коп., 160 грн. судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, витрати на правову допомогу в розмірі 738 грн. 90 коп.; у решті позову відмовлено. Стягнуто з ДП "Ізалайн" на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 9 260 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції змінено: ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову в частині задоволення позовних вимог і стягнуто з ДП "Ізалайн" на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 1 500 грн.; у решті – рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ДП "Ізалайн" просить рішення апеляційного суду змінити, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та задовольнити його позовні вимоги.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ДП "Ізалайн", суд першої інстанції виходив із того, що майно комітента за договором комісії від 15 липня 2005 року не було втрачено або пошкоджено з вини комісіонера, а було вкрадено, за цим фактом порушено кримінальну справу за ст. 185 ч. 3 КК України, тому відповідач не повинен нести відповідальність за вказаним договором, а повинен сплатити лише суму боргу за договором купівлі-продажу від 5 січня 2004 року з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду та відмовляючи в частині задоволення позовних вимог, виходив із того, що позивач не надав суду доказів порушення його права на майн, що шкоду завдано в результаті протиправних дій ОСОБА_3 Зменшуючи розмір стягнутих із ДП "Ізалайн" на користь відповідача витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходив із вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) .

Одночасно судом зазначено, що видаткова накладна від 12 серпня 2005 року на суму 10 361 грн. 36 коп. не містить посилання на договір купівлі-продажу від 5 січня 2004 року, крім того, у ньому зазначено, що товар отримано на умовах попередньої оплати. Щодо відшкодування шкоди шляхом стягнення вартості майна, отриманого відповідачем за видатковою накладною від 12 серпня 2005 року, на суму 128 044 грн. 80 коп. на підставі договору комісії, то згідно з актом інвентаризації від 30 грудня 2005 року все майно у ОСОБА_3 є в наявності.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Так, судами встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 5 січня 2004 року, укладеним між ДП "Ізалайн" і суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_3, підприємство продало відповідачу партію лако-фарбової продукції "Ізаваль", виробництва Іспанії, вартістю 166 666 грн. 67 коп. без ПДВ (а.с. 11). Відповідно до видаткової накладної від 12 серпня 2005 року підприємство виписало ОСОБА_3 товар на суму 10 361 грн. 36 коп. (а.с. 14). 15 липня 2005 року між сторонами був укладений договір комісії (а.с. 17). Згідно з видатковою накладною від 12 серпня 2005 року підприємство виписало відповідачу товар на суму 128 044 грн. 80 коп. (а.с. 18).

Листом від 21 березня 2006 року ДП "Ізалайн" просило ОСОБА_3 повернути нереалізований товар, переданий за договором комісії від 15 липня 2005 року, на суму 128 044 грн. 80 коп. або сплатити його вартість до 15 квітня 2006 року, а також сплатити заборгованість у розмірі 16 527 грн. 33 коп., у тому числі ПДВ 2 754 грн. 55 коп., за товар, отриманий згідно з накладними № 235 від 19 травня 2005 року, №№ 363, 364 від 12 серпня 2005 року (а.с. 19). 4 травня 2007 року підприємство надіслало відповідачу претензію щодо перерахування заборгованості за товар за вказаним договором комісії в розмірі 128 044 грн. 80 коп. та пені в розмірі 640 грн. 22 коп. (а.с. 20).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року провадження за позовом ДП "Ізалайн" припинено, оскільки ОСОБА_3 здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, 24 жовтня 2007 року скасовано його державну реєстрацію (а.с. 39). У зв’язку із цим спір вирішувався в порядку цивільного судочинства.

Статтею 1018 ЦК України передбачено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Отже, товар залишався власністю ДП "Ізалайн" як комітента, незважаючи на передання його ОСОБА_3 для реалізації. Зокрема, останній надав підприємству акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 1 січня 2006 року, яким підтвердив наявність у нього на складі майна ДП "Ізалайн" на суму 128 044 грн. 80 коп., тому підстав для включення до складу боргу вартості майна позивача, переданого за договором комісії, станом на 1 січня 2006 року не було.

Співробітництво сторін обмежувалося лише двома договорами – договором купівлі-продажу та договором комісії, тому зазначена в акті звірки сума заборгованості відповідача перед підприємством у розмірі 18 827 грн. 33 коп. може бути боргом лише за договором купівлі-продажу, оскільки станом на 1 січня 2006 року заборгованість за договором комісії ще не виникла, а інших договорів, за якими співпрацювали сторони, не було.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У даному випадку такою особою є позивач, а порушеним цивільним правом – його право власності на майно, передане ОСОБА_3 за договором комісії, яке повинно бути реалізоване відповідачем як комісіонером із подальшою передачею виручених коштів підприємству або повернуте йому в тій самій кількості.

Відповідно до положень ст. 1021 ЦК України комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента. Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійшло від комітента, або майна, що надійшло для комітента, будуть виявлені недостача або пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони його прав та інтересів.

Проте відповідач, стверджуючи, що майно, передане йому за договором комісії, було втрачене внаслідок крадіжки, у порушення вимог ст. 1021 ЦК України та пп. 2.1.5, 2.1.6 договору комісії не повідомив ДП "Ізалайн" про викрадення майна. Отже, вартість втраченого майна, належного позивачеві, визначає розмір його збитків.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд неповно з’ясував фактичні обставини справи; не з’ясував, чи виникла заборгованість за договором купівлі-продажу, та не врахував, що комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Ізалайн" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.