Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом представника Головного управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання незаконним вивезення дитини та зобов’язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2010 року,

У жовтні 2009 року представник Головного управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання незаконним вивезення дитини та зобов’язання вчинити певні дії. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено шлюб в м. Прага Чеської Республіки. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився ОСОБА_6, який є громадянином Чеської Республіки, та проживав постійно від народження до червня 2009 року на території Чеської Республіки. Згодом подружжя розлучилось. Рішенням районного суду м. Прага Чеської Республіки від 6 листопада 2008 року встановлено опіку на малолітнім ОСОБА_6 обом батькам з правом поперемінного виховання дитини, а саме: кожен непарний тиждень місяця син знаходиться на вихованні матері, а кожний парний – на вихованні батька. Позивач на виконання рішення суду 27 червня 2009 року передав ОСОБА_6 матері, а вона після 5 липня 2009 року повинна була передати сина позивачу, однак після 27 червня відповідачка без його згоди вивезла дитину на територію України, змінивши постійне місце проживання сина від народження, про що його повідомила по телефону. Позивач 15 липня 2009 року звернувся з заявою до поліції Чеської Республіки про викрадення сина відповідачкою та подав всю необхідну інформацію про дитину та відповідачку до Міністерства Юстиції Чеської Республіки. Таким чином, відповідачка без згоди батька змінила місце проживання малолітньої дитини визначивши її місце проживання в Україні не враховуючи думку батька та інтереси дитини, а також порушила рішення районного суду м. Праги. З урахування вищенаведеного, представник Головного управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_4 просить повернути ОСОБА_6 до Чеської Республіки за адресою його постійного місця реєстрації та звичного проживання до незаконного переміщення, в АДРЕСА_2.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 липня 2010 року позовні вимоги представника Головного управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_4 про визнання незаконним вивезення дитини та зобов’язання вчинити певні дії задоволено. Визнано неправомірним вивезення ОСОБА_5 після 27 червня 2009 року з території Чехії малолітнього ОСОБА_6 на територію України та утримання його поза постійним місцем його звичного проживання, до переміщення, в АДРЕСА_1. Зобов’язано ОСОБА_5 повернути малолітнього ОСОБА_6 в супроводі ОСОБА_4 на територію Чеської Республіки, до місця його реєстрації за адресою: АДРЕСА_2. Рішення допущеного до негайного виконання.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 липня 2010 року виправлено допущену описку в резолютивні частині рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 липня 2010 року та виключено з резолютивної частини рішення помилково зазначене: "піддати рішення до негайного виконання".

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 липня 2010 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 про звернення рішення суду до негайного виконання відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2010 року рішення, ухвалу та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У жовтні 2010 року ОСОБА_5 на адресу Верховного Суду України надіслала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог представника Головного управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_4 про визнання незаконним вивезення дитини та зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У відповідності до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. ст. 1, 2, 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яка була підписана державами – учасницями 25 жовтня 1980 року в Гаазі, до якої Україна приєдналась 11 січня 2006 року, і є чинною для України з 1 вересня 2006 року, цілями цієї Конвенції є: а) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримання у будь-якій з Договірних держав; б) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших договірних державах.

Оскільки судом встановлено факт переміщення матір’ю ОСОБА_5 з 27 червня 2009 року ОСОБА_6 з місця його постійного проживання в м. Прага на територію України та утримання дитини в Україні без згоди батька ОСОБА_4, тобто порушено законне право останнього на піклування про дитину, в тому числі, і право на визначення місця проживання, рішення суду є законним й обґрунтованим.

Матеріали справи і доводи касаційної скарги ОСОБА_5 не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, касаційну скаргу слід відхилити та судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.