Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2010 року,

У червні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді (далі – Відділення) про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.

У заяві зазначав, що в період з 2 серпня 1971 року до 24 лютого 2001 року працював на шахті "Благодатна" на посаді начальника видобувальної ділянки, а з 15 березня 2001 року до 11 липня 2005 року на шахті ім. Героїв Космосу на посадах: підземного гірничого майстра, гірничого робітника очисного забою, помічника начальника дільниці, правонаступником яких є відкрите акціонерне товариство "Павлоградвугілля" (далі – ВАТ "Павлоградвугілля"). У 1987 році під час виконання трудових обов’язків із ним стався нещасний випадок. Згідно з висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) у 1994 році йому було вперше встановлено 15 % втрати професійної працездатності безстроково; під час медичного переогляду 29 жовтня 2003 року ступінь втрати професійної працездатності був установлений у розмірі 25 %. Крім того, під час роботи він отримав професійне захворювання, у зв’язку із чим висновком МСЕК від 12 жовтня 2005 року йому було встановлено 65 % втрати професійної працездатності безстроково, а саме: 40 % - у зв’язку з професійним захворюванням та 25 % - у зв’язку з виробничою травмою, і був визнаний інвалідом третьої групи.

Вважав, що, починаючи з 31 серпня 1993 року, ВАТ "Павлоградвугілля", а згодом і Відділення неправильно проводили перерахування сум страхових виплат через невірне застосування коефіцієнта підвищення тарифних ставок і посадових окладів, у зв’язку із чим виникла заборгованість із щомісячних страхових виплат.

Посилаючись на вказані обставини, позивач, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, просив поновити пропущений строк на звернення до суду; стягнути з ВАТ "Павлоградвугілля" недоплату регресних виплат за період з вересня 1993 року до липня 2001 року включно в розмірі 16 071 грн. 72 коп., а з Відділення – недоплату страхових виплат за період з серпня 2001 року до березня 2007 року включно в розмірі 38 813 грн. 55 коп.; з 30 вересня 2005 року нарахувати страхові виплати виходячи з положень абз. 1 п. 13 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"; з 1 квітня 2007 року встановити страхові виплати в розмірі 1 613 грн. 97 коп. щомісяця з подальшим підвищенням у випадку зміни ступеня втрати професійної працездатності та підвищенням у порядку, установленому законодавством.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з Відділення на користь ОСОБА_6 недоплачену суму щомісячних страхових виплат з 30 вересня 2005 року до 1 квітня 2007 року в розмірі 3 304 грн. 61 коп.; встановлено розмір щомісячної страхової виплати Відділенням на користь ОСОБА_6 станом на 1 квітня 2007 року із застосуванням коефіцієнта 1.183 у розмірі 1 920 грн. 40 коп.; розподілено судові витрати; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі Відділення просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 з 2 серпня 1971 року до 24 лютого 2001 року працював на шахті "Благодатна" у шкідливих умовах праці й отримав хронічні професійні захворювання та 9 липня 1987 року виробничу травму, про що складений відповідний акт, а з 15 березня 2001 року до 11 липня 2005 року на шахті ім. Героїв Космосу, на якій також отримав хронічні професійні захворювання. Згідно з висновком МСЕК від 14 лютого 1994 року йому було вперше встановлено 15 % втрати професійної працездатності безстроково; під час медичного переогляду 29 жовтня 2003 року ступінь втрати професійної працездатності був установлений у розмірі 25 %. Згідно з висновком МСЕК від 12 жовтня 2005 року позивачу було встановлено 65 % втрати професійної працездатності безстроково, а саме: вперше 30 % - у зв’язку з пиловим бронхітом, вперше 10 % - у зв’язку з туговухістю та повторно 25 % - у зв’язку з виробничою травмою від 9 липня 1987 року. ОСОБА_6 був визнаний інвалідом третьої групи.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на день виникнення в ОСОБА_6 права на відшкодування шкоди здоров’ю за висновком МСЕК від 30 вересня 2005 року підприємство, яке заподіяло шкоду його здоров’ю, було одне - ВАТ "Павлоградвугілля" і він мав право відповідно до абз. 1 п. 13 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" вимагати за своїм бажанням обчислити середньомісячний заробіток за відповідні періоди, що передували першому або повторному ушкодженню здоров’я. Тому сума страхової виплати визначається згідно зі ступенем втрати професійної працездатності, що встановлюється МСЕК за сукупністю випадків ушкодження здоров’я.

Проте таких висновків суди дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до абз. 2 п. 13 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" якщо повторне ушкодження здоров’я працівника настало з вини іншого роботодавця, страхова виплата провадиться на загальних підставах.

Установлено, що перше ушкодження здоров’я трапилось із позивачем унаслідок нещасного випадку 9 липня 1987 року на шахті "Благодатна" виробничого об’єднання "Павлоградвугілля" державного підприємства Міністерства вугільної промисловості, а повторне – унаслідок професійного захворювання, підтвердженого актом за формою П-4, який складено 8 вересня 2005 року на шахті ім. Героїв Космосу ВАТ "Павлоградвугілля". Отже, ці шахти є різними роботодавцями.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди вимог абз. 2 п. 13 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не врахували і не встановили фактичних обставин справи на час завдання шкоди позивачу, а саме чи були шахти окремими юридичними особами.

Також відповідно до положення абз. 1 п. 13 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у позивача є право обирати відповідні періоди, що передували першому або повторному ушкодженню здоров’я, для нарахування щомісячної страхової виплати. Отже, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з Відділення заборгованості з 30 травня 2005 року до 1 квітня 2007 року також є помилковим.

Ураховуючи те, що фактичні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.